Діккенс Чарлз. Великі сподівання

(за книжкою: Чарлз Діккенс. Великі сподівання / Пер. з англ. Р. І. Доценка. – К.: Веселка, 1986. – 477 с.)

Хоча «Матильда» Роальда Дала, про яку я писав минулого разу, і принесла більше розчарувань, ніж задоволення, але ж, як казав Пліній Старший «Nullus est liber tam malus, ut non aliqua partie prosit». І найперша «Матильдина» користь – нагадала мені про давнє бажання почитати Діккенса. Його «Великі сподівання» були ще в батьковій книжковій колекції, та все якось не було нагоди. А після нагадування – вирішив прочитати. І не жалкую. І розумію людей, які з ночі приходили до поштового відділення в очікуванні чергової частини цього роману (як сучасники – за «Гаррі Поттером» чи новим iPhon’ом). Справді великий роман (і я маю на увазі не обсяг): тут і цікава життєва історія, і детективний сюжет, і перше юнацьке кохання. Все це написано легко і так само легко читається. Для прикладу кілька традиційних цитат:

• Як мало дорослі знають про страхи, що криються у глибині дитячої душі.
• Місіс Джо була дуже охайна господиня, але мала рідкісний хист робити охайність ще обтяжливішою й неприємнішою, ніж сам бруд.
• Дай мені добру книжку або добру газету й посади біля вогню - то нічого кращого мені й не треба.
• У своєму маленькому світі діти нічим так боляче не переймаються, нічого так боляче не відчувають, як кривду.
• Якщо побоювання бути незрозумілим і справді такою значною мірою притаманне дітям, як це було зі мною в дитинстві - то саме в цьому криється причина дитячої замкненості.
• Перше треба побути звичайним вченим, а вже тоді станеш незвичайним.
• Коли ти не можеш чесним шляхом вибитися в незвичайні люди, то кривим шляхом і геть не виб'єшся.
• Нема прикріше, як соромитись рідної домівки.
• Годі й сказати, наскільки далеко поширюється у світі вплив чесного трударя, щирого серцем і відданого своєму обов'язкові
• Вона найвродливіша на світі, і я просто зачарований нею і заради ж неї й хочу стати джентльменом (ця причина для змін у чоловіків відома здавна, найкраще її наслідки описав Гюго у своїх «Трудівниках моря» - прим. Валерія М.).
• Нам не слід соромитися своїх сліз, бо вони ж наче дощем змивають задушливу пилюгу, що висушує наші струджені серця.
• Ми, британці, дійшли рішучого переконання, що піддавати сумніву нашу найкращість в усьому - рівнозначне національній зраді.
• Обличчя він мав не аж так і гарне, але надзвичайно привітне й веселе, що краще за всяку вроду.
• Як хто не має шляхетності в душі, то й манер джентльменських у нього ніколи не може бути.
• Так воно завжди в житті: найбоягузливіше й найнегідніше чинимо ми тоді, коли зважаємо на тих, хто нічого іншого не вартий, крім зневаги.
• Життя така штука, що за розлукою розлука.
• Нема облуди над самооблуду
• Ніколи не треба вкладати гроші в приятеля. Хіба коли хочеш приятеля позбутись. Але й тоді ще слід зважити, скільки саме майна на це не шкода.
• Коли наді мною зависла чорна хмара, ти став для мене добріший, ніж тоді, як світило сонце. Оце найдорожче.
• Страждання – це найпереконливіший за всіх учитель.