Дал Роальд. Матильда

(за книжкою: Роальд Дал. Матильда. – Київ: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2006. – 272 с.)

Аби не втрачати відчуття української мови, про яке писав у одній з попередніх публікацій, після кількох російськомовних книжок обов'язково читаю українську. Перевагу віддаю вітчизняній чи якісно перекладеній закордонній класиці. Зважаючи, що однією з найвідвідуваніших сторінок цього сайту є публікація, присвячена цитатам з книжки Елеонор Портер "Поліанна", вирішив приглянутися до ще одного бестселера дитячої тематики – «Матильди» Роальда Дала. Переклад за редакцією І. Малковича і згадка про те, що ця книжка у 1988 році була визнана кращим виданням для дітей, обіцяли кілька цікавих вечорів і свіжих вражень. Та не так сталося, як гадалося. Змусив себе дочитати лише до середини – і відклав. Скажу відверто: не хочу, аби цю книжку читала моя дитина (і тим більше не буду читати її дітям сам). Поясню свою позицію.

Маємо головну героїню – п’ятирічну Матильду. Обдаровану дитину, що у три роки самостійно навчилася читати, а у п’ять – записалася в бібліотеку, де за рік прочитала:

• «Великі сподівання», «Ніколас Ніклбі», «Олівер Твіст» Чарльза Дікенса
• «Джейн Ейр» Шарлоти Бронте
• «Пиха й упередження» Джейн Остін
• «Тесс із роду д’Ербервіллів» Томаса Гарді
• «Назад у землю» Мері Веб
• «Кім» Редьярда Кіплінґа
• «Людина-невидимка» Герберта Велза
• «Старий і море» Ернеста Гемінґвея
• «Галас і лють» Вільяма Фолкнера
• «Грона гніву» Джона Стейнбека
• «Добрі друзі» Дж. Б. Прістлі
• «Брайтон Рок» Ґрема Ґріна
• «Ферма» Джорджа Орвела.

Скажіть, ваша дитина дошкільного чи молодшого шкільного віку (а саме для них і призначена книжка), зрозуміє щось з цього переліку? Думаю, ні.

Але йдемо далі. Матильда мала гострий розум, та з сім’єю їй не пощастило: батько – шахраюватий продавець вживаних автомобілів, мама – розповніла на сміттєвій їжі шанувальниця безкінечних серіалів, старший брат, що все більше стає схожим на батька. Батьки не підтримують любові доньки до читання – навпаки, усяко перешкоджають цьому «відхиленню від норми».

І Матильда, п’ятирічне дитя, починає мститися. Спочатку змушує батька цілий день ходити в капелюсі, намазавши його зсередини суперклеєм. Потім за допомогою позиченого папуги лякає всю сім’ю привидом. Наприкінці підмінює батьків лосьйон для волосся на фарбу, перетворюючи тата у опудало з брудно-білявим волоссям. Як при цьому почувається сама Матильда? Цитую: «завдяки винайденій нею новій грі з покараннями батька чи матері, а то й обох, щоразу, як вони ставилися до неї по-свинськи, її життя стало більш-менш стерпне… Вона просто сиділа собі, насолоджуючись чудовим ефектом від своєї вигадки». У школі вона зустрічає ще одну подругу за інтересами. Автор характеризує її так: «Це була людина, що не тільки перетворила знущання на найдосконаліше мистецтво, а й готова була ризикувати життям і здоров’ям заради свого покликання».

До речі, про школу: як вам опис директриси, що любила метати неслухняних дітей через паркан, взявши їх за коси, і бити об голови непослухів порцелянові таці. Гарна психологічна підготовка до школи, що й сказати.

Дочитавши до директорського побажання «А щоб ти здох!», адресованого одному з учнів, я відклав книжку…

Поміркуйте, що з цієї книжки дужче запам’ятається вашій дитині: любов до навчання, до школи і читання чи різноманітні капості своїм близьким і рідним. Певен – останнє. Тому я для себе висновок зробив. Прислухатися до нього чи робити власні висновки – воля ваша.

PS. Дочекайтеся наступного тижня - читатимемо "Велики сподівання" Діккенса. Певен, що класик не підведе...