Мовний СНІД?

Кажуть, що мова — це живий організм, який постійно розвивається і вдосконалюється. Логічно припустити наявність у мови й інших ознак живих істот. Зокрема, наявність специфічного — мовного — імунітету. Який повинен уміти розрізняти “своїх” і “чужих”. А найголовніше — активно й ефективно боротися з останніми. Чому ж сучасна українська мова так легко приймає чужослови? Чому її імунна система не спрацьовує?

Продовжуючи аналогію з живими організмами, згадаймо, що і у них бувають схожі ситуації: імунітет перестає виконувати свої функції. Одна з можливих причин — постійні атаки “чужих”, які виснажують захисні сили організму. І тоді навіть найлегша інфекція, найменше зовнішнє втручання може призвести до загибелі.

Чи не викликане подібне ослаблення мовного імунітету української мови постійними 300-річними атаками мови російської? І тепер вона вже не здатна протистояти іншим впливам, у т.ч. — потужній атаці англійської. Якщо так, то маємо два варіанти:

1. Махнути на хвору рукою і дати загинути, лише полегшуючи її страждання позірними твердженнями, що не все так погано, що сьогоднішній вигляд кращий за вчорашній тощо (а самим поглядати в бік англійської, яка і на вигляд краща, і сил має більше).
2. Активно взятися до зміцнення мовного імунітету, використовуючи вітаміни народної творчості й мінеральні речовини класичної літератури, роблячи ін'єкції національного мовознавства і набираючись наснаги від нашої героїчної історії й сучасної звитяги.

І не треба перекладати цю роботу на фахових філологів, істориків та політиків. Кожен з нас може стати тим “лімфоцитом” — воїном імунного захисту мови. Просто пам'ятаймо, що кожного разу, використовуючи чужослови, ми ранимо свою рідну мову, ослаблюємо її захист перед зовнішніми впливами. А щоразу, промовивши українською — зміцнюємо цей захист, повертаючи частинку боргу тим, хто захищав її до нас. Не будьмо байдужими в малому — і станемо сильними разом!

Латинська мова? Чому не есперанто?

Нещодавно натрапив у новинах на повідомлення про те, що середніх школах Англії хочуть відновити вивчення латинської мови. Аргументують це тим, що знання латини: 1) є ознакою елітарності; 2) допоможе у вивченні інших іноземних мов.

З першою причиною ніби все зрозуміло: здатність процитувати в оригіналі Сенеку чи Тацита справді може підвищити статус людини серед його оточення. Але чи потрібно для цього вивчати досить важку в опануванні мову? Можливо, легше завчити декілька крилатих латинських висловів і періодично розширювати свій багаж знань (до речі, цей сайт і розпочинався з ідеєю щотижневого вивчення одного латинського крилатого виразу — тож ви можете знайти їх досить для себе через пошук або зазирнувши в старіші публікації). Чи багато з тих, хто вивчить у школі латину, стане у вільний час перечитувати письменників і науковців, твори яких віддалені від сьогодення на декілька сотень (а то й тисяч) років? А тим паче, чи стануть вони нею писати (а знання мови передбачає опанування і цієї навички)? Певен, що ні. Не думаю, що латина зможе повторити долю івриту, знову оживши і ставши сучасною мовою для спілкування, науки і мистецтва (щоправда, автори згаданої ідеї і на проголошують такої мети).

Стосовно допомоги у вивченні інших іноземних мов — тут латина, що поділилася своїми “коренями” з більшістю європейських мов, справді може стати у пригоді. Але лише для європейських. Залишивши “за бортом” значну кількість мов слов'янських та азійських і африканських.

Як проміжний підсумок: латинська мова — не найкращий варіант для вирішення тих завдань, які поставили розробники програми з її вивчення у школах.

Розумію, що поки весь свій вчить англійську — англійці почуваються трохи обділеними щодо вивчення іноземних мов :-). Але ж існує значно кращий і легший варіант, який можна було б запропонувати учням англійських шкіл. Так, мова про есперанто.

Кожен, хто захоче, знайде вдосталь додаткової інформації, я ж зупинюся лише на тих перевагах, що стосуються теми нашої статті:

• легкість вивчення. Оскільки мова чітко структурована, а в основі її лежить значна кількість латинських коренів — для європейців вона є однією з найлегших до вивчення.
• допомога в опануванні інших європейських мов. Існує значний масив наукових досліджень, які підтверджують, що знання есперанто справді прискорює цей процес у декілька разів.
• наявність сучасної термінологічної бази в різних науках і можливість її творення у майбутньому.
• існування значного масиву наукової та художньої літератури.
• це жива мова, поширена у всьому світі. Хоча за кількістю мовців (візьмемо середню цифру в 500 тис.) есперанто поступається більшості світових мов, але її активні користувачі не зосереджені на якійсь певній території, а зустрічаються в різних країнах. Тож натрапити на людину, яка в слов'янських країнах, Африці чи Азії знає есперанто, значно вирогідніше, ніж на того, хто на такому ж рівні знає латинську мову.

Якщо зважено поміркувати над усіма цими перевагами, закономірно виникає запитання, винесене у заголовок сьогоднішньої статті.

Знаю, що існує конспірологічна теорія, ніби англомовна спільнота спеціально обмежує і принижує значення есперанто, аби не втратити своїх переваг у сфері науки й культури. Не хочу лити воду на їхній млин — але вивчення мертвої латинської мови (на що виділять чотири мільйони фунтів стерлінгів) в цю схему вкладається досить легко. Що скажете?

Юним — юних.

Після 7-денного карантину нарешті розпакував посилку з видавництва “Веселка”. Як пам'ятаєте з минулої публікації, серед замовлених книжок було й тритомне видання щоденників Олеся Гончара. Щойно взяв їх у руки — відразу впала у вічі фотографія молодого Гончара на обладинці першого тому. Зазвичай у підручниках і хрестоматіях ми бачимо значно старші фото (наприклад, як на обладинці третього тому). Для чого? Щоб продемонструвати життєву мудрість письменники, підкреслити його солідність? Але ж вік людини вже давно перестав бути ознакою авторитету для молоді (особливо підлітково-протестної).

Чому б для тих письменників, де це можливо, не супроводжувати їхні біографії фотографіями більш юного віку? Нехай учні й студенти бачать, що це була така ж молодь, що мала, напевне, схожі проблеми й переживання. Схожі запитання до життя і свій літературний шлях пошуку відповідей.

І це стосується не лише письменників. Фізики, хіміки, математики… Так, вони досягли вершин у своїх галузях, вже будучи лисуватими/бородатими. Але ж і вони колись були юними. Коли лише робили вибір, чому присвятити свої молодечі сили й натхнення. Якщо у шкільних підручниках будуть їх юнацькі фото — чи не надихне це когось із школярів відмовитися від розрекламованих професій програміст/економіст і зайнятися тим, що його насправді цікавить?

На початку статті зробив вам невелику фото-загадку — чи впізнаєте у цих юнаках майбутніх корифеїв нашої літератури?..

А там, дивись, і нова мода почне формуватися: на випускних будемо бачити зачіски не “під Джоні Депа”, а “як у Гончара” чи “ніби в Стуса”.

Це ж (і навіть більшою мірою) стосується й письменниць/науковиць. Спробуйте самі пошукати їх юнацькі фото — будете приємно вражені.

Благодійна закупівля у видавництві “Веселка”

Відразу відповім на запитання — чому “благодійна”. Бо у одній із соціальних мереж натрапив на заклик підтримати це видавництво, придбавши декілька книжок. Для мене таке прохання — як подвійний приз: і людям, дотичним до книговидання, допоможу, і себе новими паперовими книжками потішу (бо зараз переважно читаю електронні книжки).

Тому без вагань зайшов на сайт і традиційно уточнив, яка мінімальна сума замовлення (немає!) і з якої суми придбання можна розраховувати на безкоштовну доставку (500 грн). Отже, межа встановлена, починаються муки вибору…

Першим у кошик придбань відправив тритомне видання щоденників Олеся Гончара. По-перше, тому що люблю цей жанр літератури. По-друге, тому що це найповніше на сьогодні видання (друге), підготовлене дружиною письменника Валентиною Данилівною. А по-третє — саме з опрацювання “Собору” Олеся Гончара у свій час виникла ідея цього сайту, тож тут є певний елемент ностальгії. Ну і факт ціни — звичайно ж. Зважте самі — три томи по 450...650 сторінок коштують лише 180 (!) гривень, тобто 60 гривень за том.

Залишається 320 грн.

Другим придбанням стали “Японські народні казки”. Це перевидання однієї з книжок найвідомішої серії видавництва “Веселка” — “Казки народів світу”. Думаю, більшість народжених в СРСР знайомилися з чарівним світом казок різних народів світу саме за цією серією. Вартість — 190 грн. (знаю, що “ого!”, але ж якість!).

Залишилося 130 грн.

А літературні апетити зростають. В результаті замість 130 витратив 300: класичні “Езопові байки” та Кіплінгові “Як і чому” в одну ціну — по 150 грн.

Чекав посилки з трохи підзабутим відчуттям нетерпіння. Видавництво, ніби дратуючи, ще й трохи затримало відправлення. Але коли нарешті отримав — враження перевищили очікування. Але про це — вже наступним разом.

Бажаю всім міцного здоров'я і гарних книжок. Читаймо!

Повертаємося до читання!

Останнім часом більшість публікацій на цьому сайті стосувалися теми спорту чи фізичної культури. Водночас згадаймо, що у підзаголовку сайту тіло стоїть на третьому (останньому) місці. Тож час повертатися до встановлених пріоритетів. Насамперед — до літератури. Якої за цей час накопичилося чимало.

Єдине — трохи зміню формат представлення своїх виписок (цитат), зважаючи на факт існування соціальних мереж. Раніше сторінки цього сайту на Фейсбуці й у Твіттері були просто анонсами нових публікацій. Водночас є багато книжок, в яких хотілося б виділити лише кілька цікавих думок — а писати для цього окрему статтю недоречно (та й ліньки). Тож від сьогодні функції сайту й згаданих соц. мереж будуть трохи різнитися.

Якщо книжка буде варта самостійної публікації — стаття з'являтиметься тут, на сайті. На сторінках соц. мереж, як і раніше, паралельно буде зроблено повідомлення про вихід нової статті. Якщо ж до самостійної публікації цікаві книжкові думки не дотягуватимуть — цитати викладатиму безпосередньо у соц. мережах. Тож тих, хто хоче читати лише розгорнуті обговорення, запрошую занести в закладки сайт, а тих, хто прагне відслідковувати всі події — направляю до моїх сторінок у Фейсбуці та Твіттері.

Дякую, що ви зі мною. Будьте здорові і до нових книжкових зустрічей!

Норми фізичної активності українців та їх оцінювання.

Чи багато читачів цього блогу (та й не читачів теж) знають, що в Україні щороку проводиться оцінювання рівня фізичної підготовленості населення? Що існує відповідний Наказ Міністерства молоді та спорту України від 04 жовтня 2018 року № 4607, де наведено правила проведення цього оцінювання та нормативи?

Думаю — небагато. На жаль. Адже ні в кого не викликає сумніву факт, що рівень фізичної активності українців поступово знижується. Попри всі намагання популяризації спорту як на державному, так і на місцевому рівнях. Хвиля воркауту поступово йде на спад, молодь знову повертається до своїх електронно-віртуальних друзів. Не кажучи вже про покоління 40+. Ця категорія стає цільовою аудиторією не спортивної індустрії (крім виробників скандинавських палиць), а фармацевтичної.

Намагаюся у цьому блозі не зачіпати політичних питань, але щиро сподівався, що в анонсованій програмі «Здорова Україна» питання ширшого залучення українців до систематичних занять спортом не обмежиться лише планом будівництва нових спортивних майданчиків. Потрібно заохочувати людей різного віку приходити на ці майданчики чи займатися вдома самостійно. А для цього потрібно дві речі:

• чіткі орієнтири (чого вони повинні прагнути досягнути);
• реальні переваги (для чого це їм).

На питання про орієнтири ніби й повинен дати відповідь згаданий наказ. Там навіть є коротко описані правила виконання вправ. Але…

1. Нормативи розраховані лише для дорослих (21...70 років). Тобто найбільш критичну для розвитку фізичних якостей групу втрачено. Хоча у попередньому Наказі № 4665 від 15.12.2016 були категорії, починаючи з 10 років.
2. Досить заплутана система оцінювання: отримуєте від 2 до 5 балів за кожну з 5 вправ (а для віку 35…50 років за 4 вправи + індекс маси тіла), потім бали додаються і встановлюється ваш рівень фізичної підготовленості та виставляється відповідна оцінка рівня фізичної підготовленості (не розумію, для чого два показники, якщо вони обидва описові, а не кількісні).
3. Здається, у цьому наказі якась хиба: по-перше, чомусь після 40 років вправу «згинання і розгинання рук в упорі лежачи» здають лише жінки (в старому було на вибір і в чоловіків). По-друге, як можливо набрати 26…30 балів, якщо здаємо 5 вправ, кожна з яких оцінюється максимум у 5 балів — незрозуміло.

Напевне, саме ця складність і неузгодженість наказу й призвела до того, що його практично не використовують поза межами закладів вищої освіти та військових частин. Для них, до речі, таке оцінювання є обов’язковим. А ви чудово знаєте, як у нас ставляться до здавання обов’язкових нормативів. Кого зацікавить — результати цих оцінювань за 2020 рік можете подивитися тут.

Ще гірша ситуація з питанням про можливі засоби заохочення українців до зайняття спортом та здавання подібних нормативів. У постанові Кабінету Міністрів України № 461 від 6 червня 2018 р., яка і регламентує порядок проведення цього оцінювання, це питання обмежується обтічним формулювання «відзнаки чи інші методи заохочення». Тобто жодної загальнодержавної системи тут немає. І це ще один мінус чинної ситуації. Скільки б ми не розповідали, що займатися спортом не лише корисно, але й необхідно — бажано мати і певні матеріальні стимули чи заохочення. Хоча б на рівні тих значків ГТО, які були в СРСР.

До речі, про ГТО. У нашого недружнього північного сусіда ця система досі збереглася. І там вона організована (можливо, лише теоретично) значно краще:

• маємо офіційний сайт з нормативами, калькулятором для різних вікових груп (починаючи з 6-ти років + групи з особливостями фізичного розвитку) та відеоінструкціями виконання вправ. Там можна створити навіть свій особистий кабінет, подивитися, де знаходиться найближчий центр оцінювання і відслідковувати свій прогрес.
• система оцінювання значно прозоріша: виконуєш обов’язкові та кілька з вибіркових вправ — отримуєш значок за найгіршим результатом (якщо всі на «золото», а один — «бронза», можеш претендувати лише на «бронзу»).
• відповідаючи на можливе запитання «а звідки на це все брати кошти» — вони мають свій магазин з брендованим одягом, аксесуарами, сувенірами і навіть спортивним інвентарем.
• і, нарешті, про стимулювання — результати здавання нормативів ГТО можуть бути зараховані як додаткові бали ЗНО, а власникам золотих значків може бути призначена підвищена державна стипендія.

Як би не хотілося тут цього писати — але чому б нашим відповідальним за оцінювання фізичного рівня українців не взяти за приклад цю систему? Не хочете впроваджувати її під радянською назвою ГТО — запропонуйте іншу назву (РФГ, ФРУ, СІВ тощо), підключіть Пласт з їх відзнаками тощо. Але, як на мене, це буде значно ефективніше й дешевше, ніж намагатися розробити щось своє з нуля чи вчергове звести все до формальних відписок про відсоток тих, хто був залучений до чергового оцінювання. А ви, читачу, як вважаєте? Чи, може, знаєте подібні приклади й системи інших країн?