Мовний СНІД?

Кажуть, що мова — це живий організм, який постійно розвивається і вдосконалюється. Логічно припустити наявність у мови й інших ознак живих істот. Зокрема, наявність специфічного — мовного — імунітету. Який повинен уміти розрізняти “своїх” і “чужих”. А найголовніше — активно й ефективно боротися з останніми. Чому ж сучасна українська мова так легко приймає чужослови? Чому її імунна система не спрацьовує?

Продовжуючи аналогію з живими організмами, згадаймо, що і у них бувають схожі ситуації: імунітет перестає виконувати свої функції. Одна з можливих причин — постійні атаки “чужих”, які виснажують захисні сили організму. І тоді навіть найлегша інфекція, найменше зовнішнє втручання може призвести до загибелі.

Чи не викликане подібне ослаблення мовного імунітету української мови постійними 300-річними атаками мови російської? І тепер вона вже не здатна протистояти іншим впливам, у т.ч. — потужній атаці англійської. Якщо так, то маємо два варіанти:

1. Махнути на хвору рукою і дати загинути, лише полегшуючи її страждання позірними твердженнями, що не все так погано, що сьогоднішній вигляд кращий за вчорашній тощо (а самим поглядати в бік англійської, яка і на вигляд краща, і сил має більше).
2. Активно взятися до зміцнення мовного імунітету, використовуючи вітаміни народної творчості й мінеральні речовини класичної літератури, роблячи ін'єкції національного мовознавства і набираючись наснаги від нашої героїчної історії й сучасної звитяги.

І не треба перекладати цю роботу на фахових філологів, істориків та політиків. Кожен з нас може стати тим “лімфоцитом” — воїном імунного захисту мови. Просто пам'ятаймо, що кожного разу, використовуючи чужослови, ми ранимо свою рідну мову, ослаблюємо її захист перед зовнішніми впливами. А щоразу, промовивши українською — зміцнюємо цей захист, повертаючи частинку боргу тим, хто захищав її до нас. Не будьмо байдужими в малому — і станемо сильними разом!