Сенека. Моральні листи до Луцилія (ч. 5).

Підходить до завершення наша незрима розмова з одним із найвеличніших філософів древності Луцієм Аннеєм Сенекою, який зі сторінок свого відомого твору “Моральні листи до Луцилія” (Львів: Апріорі, 2011. – 324 с.), напевне звертається не лише до цього юнака, але й висловлює своє бачення нашого земного життя для всіх, хто захоче прислухатися до нього. Я з радістю і величезним задоволенням вже не вперше перечитую цей твір, кожного разу відкриваючи для себе щось нове. Навіть і ці нотатки, що розтяглися вже на п’ять частин (частина 1, частина 2, частина 3, частина 4), напевне не будуть остаточними. Та все ж ділюся тим, що припало до душі, серця і розуму саме у цей час:

• З усього треба почерпнути стільки, скільки необхідно.
• Постійно хотіти знати більше, ніж треба, – це теж ознака непоміркованості.
• Говори іншим, аби, говорячи, і самому слухати; пиши іншим, аби, пишучи, самому читати.
• Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.
• Найщасливішим є той, хто не чекає, щоб йому пощастило, а наймогутнішим – хто своєю могутністю тримає в покорі себе самого.
• Нема такої величі, якій не дано було б часу для падіння.
• У насолодах зароджуються причини болю.
• Не раз кривда готувала місце для кращої долі.
• Чесними бувають наші вчинки, а не те, на що вони скеровані.
• Душу треба наповнювати, а не скриню.
• Хто служить своєму тілу, той не може бути вільним.
• Дбати треба не про те, аби довго прожити, а про те, аби прожити достатньо.
• Життя, як дорогоцінну річ, слід вимірювати не розміром, а вагою.
• Вимірюй життя ділами, а не часом.
• Купуй не те, що потрібне, а те, що необхідне; що ж непотрібне, те надто дороге, хоч би коштувало копійку.
• Доля за мужніх стоїть; боязкий – сам собі на заваді.
• Там, де погані закони, – погані звичаї.
• Дві речі найбільше скріплюють наш дух: віра в істину і віра та впевненість у собі.
• Не вір, що хтось може бути щасливий чужим нещастям.
• Шанувальник і свідок – ось хто спонукає нас до всіх шалених учинків.
• Марнославство, розкіш і непогамовність потребують глядача.
• Те, що іншим видається висотою, для тих, що на ковзкій вершині величі – урвище.
• Можна подумати, що сприятлива доля і здоровий глузд – несумісні речі, коли тільки в біді починаємо братися за розум.
• На проси того, чого б ти не хотів отримати.
• Часто боги не слухають нас, бо жаліють.
• Вільний той, хто сам собі наказує, сам собі й слугує.
• Що більше страв – то більше хвороб.
• Хто порядний з волі випадку, той не може обіцяти, що буде таким постійно.
• Життя без мети – блукання.
• Шанує бога той, хто його пізнав.
• Помиляється той, хто вважає, що боги не хочуть шкодити: вони й не можуть.
• Хочеш уласкавити богів? Будь добрий: найкраще вшанування богів – їх наслідування.
• Людська спільнота дуже подібна до склепіння, яке б завалилося, якби камені не спиралися один на одного.
• Розум не задовольняється речами відкритими: більша й краща його частина зайнята прихованим.
• У людини лиш одне нещастя: якщо вона вважає, що для неї взагалі є щось нещасливе у природі.
• Услід богові слід йти не з примусу – охоче, не коритися – погоджуватися.
• Хто страждає раніше, ніж треба, той страждає більше, ніж треба.
• Смертним є всяке благо смертних.

PS. Завершення читайте наступної неділі.