Від Матфея Святе Євангеліє (гл. 21-22)

1-3 4-5 6-7 8-9 10-11 12-13 14-15 16-18 19-20 21-22 23-24 25-26 27-28 21 І коли наблизились до Єрусалима і при­йшли у Виффагію до гори Елеонської, тоді Ісус послав двох учеників 2 і сказав їм: підіть у село, що прямо перед ва­ми, і зразу знайдете прив’язану ослицю і з нею осля; відв’яжіть і приведіть до Мене. 3 І якщо хто скаже вам що-небудь, відповідайте, що вони потрібні Господеві; і одразу ж відішле їх. 4 Усе ж це було, щоб збулося сказане пророком, який гово­рить: 5 скажіть доч­ці Сионовій: ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної. 6 Ученики пішли і зробили так, як ска­зав їм Ісус: 7 привели ослицю й осля і поклали на них одяг свій, і Він сів поверх нього. 8 Безліч людей розстилали одяг свій по доро­зі, а інші різали гілки з дерев і сте­­лили по дорозі. 9 Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх! 10 І ко­ли увійшов Він у Єрусалим, все місто заворушилось і заговорило: Хто це такий? 11 Народ же говорив: Цей є Ісус, Пророк із Назарета галилейського. 12 І увійшов Ісус у храм Божий і вигнав усіх, що продавали і купували в храмі, і поперевертав столи міняйл і лави тих, що продавали голубів. 13 І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників. 14 І присту­пили до Нього в храмі сліпі й криві, і Він зцілив їх. 15 А первосвященики і книжники, побачивши чудеса, які Він створив, і дітей, які виголошували в храмі: осанна Синові Давидо­вому, обурились 16 і сказали Йому: чи чуєш, що вони говорять? Ісус відповів їм: так, невже ви ніколи не читали: з уст немовлят і дітей Ти створив хвалу? 17 І, залишивши їх, вийшов геть з міста у Вифанію і пробув там ніч. 18 Вранці ж, повертаючись у міс­то, зголоднів. 19 Побачивши бі­ля дороги одну смоковницю, пі­ді­­йшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: нехай не буде надалі від тебе плоду повік. І смоковниця відразу всохла. 20 Побачивши це, ученики здивувались і говори­ли: як це – відразу ж всохла смоковниця? 21 Ісус же сказав їм у від­повідь: істинно кажу вам, якщо будете мати віру і не засумніваєтеся, то не тільки зробите те, що сталося із смоковницею, але, якщо і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде; 22 і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите. 23 І коли Він прийшов у храм і навчав, присту­пили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу? 24 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю. 25 Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж мір­кували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому? 26 А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка. 27 І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю. 28 А як вам здається? В одного чоловіка було два сини; і він, піді­йшовши до першого, сказав: сину, піди сьогодні попрацюй у вино­граднику моєму. 29 Але той сказав у відповідь: не хочу. Але згодом, роз­каявшись, пішов. 30 І, підійшов­ши до другого, він сказав те саме. Цей сказав у від­повідь: іду, госпо­дарю, – та не пішов. 31 Котрий з цих двох виконав волю батька? Кажуть Йому: перший. Ісус говорить їм: істинно кажу вам, що ми­тарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже. 32 Бо прийшов до вас Іоан Хреститель дорогою праведности, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому; ви ж, і бачивши це, не розкаялися і потім, щоб повірити йому. 33 Вислухайте іншу притчу. Був якийсь госпо­дар дому, який посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, від’їхав. 34 Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди. 35 Вино­градарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням. 36 Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само. 37 Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого. 38 Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець, ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його. 39 І, схопивши його, вивели геть з вино­градника і вбили. 40 Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями? 41 Говорять Йому: злочинців цих покарає смер­тю, а виноградник віддасть ін­шим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно. 42 Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? Це від Господа, і дивне в очах наших. 43 Тому кажу вам, що відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його. 44 І той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить. 45 І, слухаючи притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить. 46 І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо Його мали за Пророка. 22 Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав: 2 Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв ве­сілля синові своєму. 3 І послав рабів своїх покли­кати запрошених на весілля; і не схотіли прийти. 4 Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля. 5 Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги. 6 Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх. 7 Почувши про це, цар розгнівався і, послав­ши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє. 8 Тоді говорить він рабам своїм: весілля го­тове, а покликані не були достойні. 9 Отже, ідіть на роздоріж­жя і всіх, кого знайдете, кличте на весіл­ля. 10 І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми. 11 Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг. 12 І каже йому: друже, чому ти вві­йшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав. 13 Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. 14 Бо ба­гато покликаних, та мало обраних. 15 Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові. 16 І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. 17 Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні? 18 Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушає­те Мене, лицеміри? 19 Покажіть Мені мо­нету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій. 20 І говорить їм: чиє це зображення і напис? 21 Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові. 22 Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли. 23 В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його: 24 Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого. 25 Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму. 26 Так само і другий, і третій, навіть до сьомого. 27 А після всіх померла і жінка. 28 Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її. 29 Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. 30 Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах. 31 А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: 32 Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих. 33 І, чуючи, народ дивувався вченню Його. 34 А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом. 35 І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи: 36 Учителю, яка заповідь найбільша в законі? 37 Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. 38 Це є перша і найбільша заповідь. 39 Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. 40 На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки. 41 Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх: 42 що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів. 43 Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: 44 сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх. 45 Отже, якщо Давид зве Його Гос­подом, то як же Він син йому? 46 І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його. 1-3 4-5 6-7 8-9 10-11 12-13 14-15 16-18 19-20 21-22 23-24 25-26 27-28