Від Марка Святе Євангеліє (гл. 5-6)

1-2 3-4 5-6 7-8 9-10 11-12 13-14 15-16

5 І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську. 2 І коли вийшов Він з чов­на, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого; 3 він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами, 4 бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав си­ли приборкати його. 5 Завжди, вно­­чі та вдень, був він у гробах і в го­рах, кричав та бився об камін­ня. 6 Побачивши ж Ісуса здаля, при­біг і поклонився Йому. 7 І, скрик­нувши гучним голосом, ска­зав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Все­вишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене! 8 Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чо­ловіка. 9 І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легі­он ім’я моє, бо багато нас. 10 І бла­гав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї. 11 Паслось же там біля гори велике стадо свиней. 12 І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них. 13 Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі. 14 Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося. 15 Приходять до Ісуса і ба­чать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить – і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися. 16 Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней. 17 І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх. 18 І ко­ли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним. 19 Але Ісус не до­зволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе. 20 І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися.

21 Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря. 22 І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його 23 і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб во­на видужала і залишилася жива. 24 Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього.

25 Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років, 26 багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, – 27 почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його, 28 бо говорила: якщо доторк­нусь хоч до одежі Його, то видужаю. 29 І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги. 30 І не­гайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї? 31 Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене? 32 Але Він огля­дався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це. 33 Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду. 34 Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї.

35 Коли він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя? 36 Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй. 37 І не дозволив ніко­му йти за Собою, крім Петра, Яко­­ва та Іоана, брата Якова. 38 І при­йшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили. 39 І, увійшов­ши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить. 40 І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина. 41 І, взявши дівчину за руку, каже їй: “таліф`а, к`умі”, що значить: дівчино, тобі кажу, встань. 42 В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого. 43 І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти.

6 І вийшов звідти Він, і прийшов у Свою батьківщину, і за Ним ішли ученики Його. 2 Коли настала субота, Він почав навчати в синагозі; і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звід­ки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його? 3 Хіба не тесля Він, син Ма­рії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього. 4 Ісус же сказав їм: не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед роди­чів, і в домі своїм. 5 І не міг створи­ти там ніякого чуда, тільки зцілив небагатьох недужих, поклавши на них руки. 6 І дивувався невір’ю їхньому; і обходив села навколиш­ні, і навчав.

7 І покликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами. 8 І заповідав їм нічого не брати в дорогу, тільки один жезл: ні торбини, ні хліба, ні міді в поясі, 9 щоб були взуті у сандалі і не зодягалися у дві одежі. 10 І сказав їм: коли де увійдете в дім, зали­шай­теся в ньому, доки не підете з того місця. 11 І коли хто не прийме вас і не послухає вас, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг ваших, на свідчення проти них. Істинно кажу вам: відрадніше буде Содому і Гоморрі в день суд­ний, ніж місту тому. 12 Вони пішли і проповідували, щоб покаялися; 13 виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли.

14 Цар Ірод, почувши про Ісуса [бо Його ім’я стало відомим], говорив: це Іоан Хреститель во­с­крес з мертвих, і тому чудеса діються ним. 15 Одні говорили, що це Ілля, а інші говорили, що то пророк або один з пророків. 16 Ірод же, почувши, сказав: це Іоан, якому я відсік голову; він воскрес з мертвих. 17 Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоана і посадив його у в’язницю, через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився. 18 Бо Іоан говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого. 19 Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла. 20 Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його. 21 І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських; 22 і уві­йшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі. 23 І клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства. 24 Вона вийшла і спитала у матері своєї: що просити? Та відповіла: голову Іоана Хрестителя. 25 Вона відразу ж пішла з поспішністю до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя. 26 Цар засмутився, але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй. 27 І негайно, пославши ката, цар звелів принести голову його. 28 Той пішов, відсік йому голову в тем­ниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівчині, а дівчина віддала її матері своїй. 29 Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі.

30 І зібрались апостоли до Ісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили. 31 Він сказав їм: підіть ви одні у безлюдне місце і трохи відпочиньте, – бо так багато народу приходило і відходило, що їм н`іколи було і їсти. 32 І вирушили в безлюдне місце в човні одні. 33 І побачили їх, як вони вирушали, і багато хто впі­знав їх; і сходились туди піші з усіх міст, і випередили їх, і зійшлись до Нього. 34 Ісус, вийшовши, поба­чив бага­то людей і змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх багато. 35 І вже минуло багато часу, коли ученики Його приступили до Нього, кажучи: міс­це тут без­людне, а час уже піз­ній, – 36 відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба; бо їм нічого їсти. 37 Він сказав їм у відповідь: ви дайте їм їсти. І сказали Йому: чи ми маємо піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти? 38 Але Він сказав їм: скільки у вас є хлібів? Підіть і подивіться. Во­ни, довідавшись, сказали: п’ять хлібів і дві рибини. 39 Тоді повелів їм розсади­ти всіх рядами на зеленій траві. 40 І посідали рядами, по сто і по п’ятдесят. 41 Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали їм; і обидві рибини поділив на всіх. 42 І всі їли, і наситились. 43 І набрали шматків хліба і залишків від риб дванадцять повних кошиків. 44 Бу­ло ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів.

45 І зразу наказав ученикам Своїм увійти в човен і переправитись раніше за Нього на той бік до Вифсаїди, поки Він відпустить народ. 46 І, відпустивши їх, пішов на гору помолитись. 47 Увечері чо­вен був посеред моря, а Він один на землі. 48 І побачив, як вони знемагали у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько до четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів проминути їх. 49 Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали. 50 Бо всі побачили Його і стривожилися. І зараз же загово­рив з ними і сказав їм: підбадьоріться! Це Я, не бійтеся! 51 І увійшов до них у човен; і вітер стих. І вони надзвичайно про себе жахалися і дивувалися, 52 бо не зрозуміли і чуда з хлібами, тому що сер­це їхнє було скам’яніле. 53 І, переправившись, при­були в землю Генісаретську і причалили до берега. 54 Коли вони вийшли з човна, відразу жителі, впізнавши Його, 55 оббігли всю околицю ту і почали приносити на постелях недужих туди, де тільки чули, що Він є. 56 І куди тільки не приходив Він, чи в села, чи в міста, чи в селища, на перехрестях клали недужих і просили Його, щоб їм доторкнутись хоч до краю одежі Його; і ті, які доторкалися до Нього, зцілялись.

1-2 3-4 5-6 7-8 9-10 11-12 13-14 15-16