Йдучи до храму, необхідно пам’ятати, що це – дім Божий, де невидимо перебуває Господь, де здійснюються Таїнства і приноситься безкровна жертва. Тому заходити у храм і перебувати у ньому необхідно з побожністю, не зневажаючи величі святині.
Приходити на службу варто заздалегідь, аби встигнути прикластися до ікон і поставити свічки, не заважаючи іншим.
Існують певні норми зовнішнього вигляду. Жінки не повинні заходити до храму в штанях чи коротких спідницях, з непокритою головою чи напомадженими губами. Не варто, ідучи у храм, зловживати парфумами. Чоловікам варто уникати шортів і майок, а заходячи до храму – обов’язково знімати головний убір. Необхідно утриматися від алкоголю та тютюнових виробів.
Перед дверима храму необхідно перехреститися і вклонитися “в пояс” (досить низько, щоб уявно торкнутися рукою землі). Увійшовши, кладуть три поясні поклони, промовляючи “Боже, очисти мене, грішного” і прикладаються до ікон (в першу чергу – до тієї, що знаходиться в центрі храму). Перед тим, як поцілувати хрест, образ чи Євангеліє, хрестяться двічі, після прикладання – ще раз.
Хрестяться правою рукою, склавши докупи три перших пальці, а безіменний і мізинець притиснувши до долоні. Трьома з’єднаними пальцями торкаємося спочатку чола, потім живота, а потім – правого і лівого плеча. Неповагою до хресного знамення є його “перевертання” (коли руку опускають лише до грудей, і верхня частина хреста виявляється довшою за нижню) та “ламання” (коли вклоняються одночасно з покладанням на себе хресного знамення). Якщо храм переповнений, дозволяється замінити поясний уклін легким поклоном голови – але лише у цьому випадку і як виняток.
У храмі традиційно чоловіки стоять праворуч, а жінки – ліворуч.
Сидіти у храмі допускається лише хворим чи дуже стомленим людям. Сидячи, не можна закидати ногу на ногу.
У храмі не дозволяється тримати руки у кишенях, їсти чи жувати гумку. Розмови необхідно звести до мінімуму, зі знайомими варто лише привітатися, відклавши розмови на потім. Без потреби не варто ходити по храму.
Підспівувати хору дозволяється дуже тихо. Традиційно вголос співають “Вірую…”, “Отче наш…”, “Многії літа…”.
Не дозволяється сидіти, ходити, і розмовляти під час читання Євангелія, співання “Херувимської” та від Символу віри до “Отче наш”. Не бажано у цей час ставити свічки і прикладатися до ікон.
Необхідно залишатися у храмі до закінчення богослужіння.
Немає правил, куди і скільки свічок ставити. Їх придбання – добровільна і необтяжлива жертва Богові. Маленька свічка не менш благодатніша великої. Традиційно ставлять свічки образам Спасителя чи Богородиці – за здоров’я близьких, а до Розп’яття (на прямокутний столик-підсвічник) – за упокій. Не можна ставити свічку формально, з холодним серцем. Не варто ображатися, якщо Вашу свічку погасили завчасно – жертва вже прийнята Богом.
Подаючи поминальну записку, варто писати чітким почерком (бажано друкованими літерами), вказуючи у кожній записці імена у родовому відмінку (за кого?), без зазначення прізвища, професії чи ступеню спорідненості з вами. Записки подаються на проскомидію (разом з проскурами, з яких священик вийме часточку за кожне ім’я) чи на єктенію (коли записки прочитуються вголос). Також можна подавати записки на окремий молебень чи панахиду, які проводяться після закінчення літургії.
До таїнства Святого Причастя слід підготувати себе молитвою, постом, християнським смиренням та сповіддю (без сповіді до Причастя допускаються лише діти до 7 років). За кілька днів до Причастя варто більше і ретельніше молитися вдома, а напередодні – обов’язково бути на вечірньому богослужінні. Причастя приймається лише натщесерце (з вечора не дозволяється їсти і пити). Перед Чашею не хрестяться, а лише складають руки на грудях, праву поверх лівої. Кожен християнин повинен сповідатися і причащатися не менше одного разу на рік – у Великий піст, а краще – у кожен з багатоденних постів та у день свого народження.
Зустрічаючись зі священиком, у нього беруть благословення (вітатися за руку можуть лише рівні йому за саном). Для цього долоні складають разом (праву на ліву) і, схиливши голову, просять: “Благословіть, отче”. Не дозволяється під час розмови торкатися священика, особливо у ході богослужіння.
Нетрадиційним для Православ’я є стояння на колінах під час літургії. Існують дні, коли церковним уставом заборонені навіть земні поклони:
- у неділю (від суботнього вечірнього входу);
- від Різдва до Хрещення;
- від Паски до П’ятидесятниці;
- у дні Преображення та Воздвиження.
Хрестяться без поклону:
- у середині шестипсалмія на “алилуя” – тричі;
- на початку Символу віри (“Вірую…”);
- на відпусті (“Христос, істинний Бог наш…”);
- на початку читання Апостола та Євангелія.
- під час кожного прохання єктеній;
- при згадуванні Святої Трійці;
- при словах “Чеснішу від херувимів…”; під час виголосів священика “Прийміть, споживайте…”, “Пийте з неї всі…”, “Твоє від Твоїх…”, “Святеє святим”;
- при словах “поклонімося”, “припадімо”;
- при словах “Святий Боже”, “Прийдіть, поклонімося” і “Слава Тобі, Христе Боже” – тричі.
Необхідно з побожністю ставитися до освяченої води та проскур, що роздаються після богослужіння.
Варто утримуватися в церкві від зауважень ближнім, пам’ятаючи, що святі отці взагалі забороняли давати іншим будь-які вказівки без їхнього прохання.
Чудова робота. Можу вас лише похвалити:)
ВідповістиВидалитиХіба кілька зауважень.
1) Правило "право-ліво" може не діяти, якщо прийшло подружжя. Вони можуть стояти разом.
2) За українською традицією підспівувати хору можна, за винятком храмів де є професійні хори. Всяке дихання нехай хвалить Господа.
3) Залишатися в храмі до кінця богослужіння, безперечно, варто в усіх випадках, особливо коли людина говіла та причащалася. Все ж, існують різні життєві обставини, коли храм треба покинути. Гріхом буде коли це повторюватиметься систематично.
4) "Поминальною запискою", здається, можна назвати лише записку за упокій :)
Дякую, отче, за схвальний відгук. Щодо ваших зауважень: сперечатися не можу, але уточнення зроблю:
ВідповістиВидалити1. Стосовно "право-ліво" - це лише традиція, а не постанова. Хоча іноді спостерігаю, що подружжя спеціально розходяться врізнобіч, аби не відволікатися, маючи перед очима нагадування про буденні проблеми.
2. Я не проти підспівування, я проти перекрикування хору (у тексті сказано "тихо"). А якщо "від повноти серця" прагнуть говорити вуста - ніхто вам не заборонить.
3. Щодо необхідності залишатися до кінця богослужіння я написав спеціально для тих, хто любить йти після "Отче наш" або під час сповіді. Зрозуміло, що у сучасному богослужінні виголос "Двері, двері" є лише умовністю і ніхто не затримуватиме вас, якщо ви захочете вийти.
4. Щодо поминальника - у нас так називають як записки за упокій, так і за здоров'я (та й на книжечках написано "Поминальник" або "Помяник")
Простіть, якщо моя відповідь видалася трохи гордовитою і благословіть.