Джеймс Клавелл. Сьогун (завершення)

Сьогодні завершуємо (див. частина 1, частина 2) знайомство з першою книжкою азійського циклу Джеймса Клавелла (Сегун / пер. с англ. Н. Ф. Еремин. – Санкт-Петербург : Амфора, 2007. – 1205 с.). Зізнаюся чесно – роблячи виписки, весь час ловив себе на тому, що не можу відірватися і починаю читати далі. Книжка справді захоплює, і певен, що якби зараз її добре розрекламувати та повторно показати серіал, знятий на її основі (а ще краще – зняти повноцінний фільм у кількох частинах), то замість толкієністів на вулицях ви все частіше бачили б японістів-клавеллістів. Щоправда, вже кілька разів я зустрічав молодиків із зачісками типу самурайських, але певен – це лише данина моді і прочитанням хоча б «Хагакуре» вони собі життя не ускладнюють. А у японців є чому повчитися, і так було ще до появи високих технологій. Сподіваюся, мої виписки допоможуть вам трохи краще зрозуміти їх спосіб життя і мислення:

• Обов’язок чоловіка – приносити задоволення жінці, так само як її обов'язок – доставляти задоволення чоловікові (у книжці, як і у житті східних народів загалом, значна увага приділяється міжстатевим взаєминам – прим. моя).
• Розкладайте все по місцях і поступіться «ва», гармонії життя.
• Будьте в гармонії з силами, які не залежать від вас (у одній чудовій молитві є прохання «Господи, дай мені сили прийняти те, що я змінити не в силах» - прим. моя).
• Це правильно — бути японцем в Японії.


• Навіть найрозумніші й найхитріші люди часто бачать тільки те, що вони хочуть бачити.
• Я віддався кармі в усій її принадності. Я приймаю карму у всій її могутність. Я довіряю кармі всього себе (мені надійніше, коли у цих висловах замість безликої «карми» стоїть особистісний «Бог» - прим. моя).
• Бути терплячим, прагнути до гармонії, відкинути всі турботи.
• Смирення ручної праці є початком тя-но-ю (я вже зазначав, що ця книжка є такою собі міні-енциклопедією Японії, тож без детального опису чайної церемонії тя-но-ю вона була б неповною – прим. моя).
• Він не був японцем. Він не був з самого народження навчений будувати свої внутрішні, непроникні для інших стіни, за якими можна було б сховатися.
• Що таке Бог, якщо не любов? (риторичне запитання, бо у першому посланні святого апостола Іоанна Богослова (1Ін. 4:16), якого ще називають «апостолом любові», чітко сказано «Бог є любов» - прим. моя)
• Якщо б прості люди не поважали самураїв і самих себе, як би дотримувався закон і здійснювалося управління державою?
• Звичай править всім нашим життям (не в останню чергу у цьому заслуга конфуціанства, яке однією з головних праведностей людини вважало дотримання звичаїв і ритуалів – прим. моя).
• Пора покласти свій меч, поголити голову і почати читати молитви Будді, просячи прощення за душі тих людей, яких він відправив у Порожнечу (дивовижна паралель з нашими козаками, у яких існувала традиція, описана в «Історії запорізьких козаків» Яворницького та творчо представлена у книжці «Бісова душа, або заклятий скарб» Арєньєва, на старості складали з себе військові зобов’язання й приймали чернечі обітниці – прим. моя).
• Без дисципліни будь-який корабель гине.
• Все приходить до того, хто чекає — і працює.
• Світ — це брудна помийна яма, якщо не можеш довіряти нікому.
• Обов'язок правителя провінції — забезпечувати мир і безпеку громадян, а не прославляти своїх предків або забезпечувати нащадків (складається враження, що більшість наших правителів займаються саме останнім – прим. моя).
• Дихати, як багато років тому навчили його ченці, що сповідували релігію дзен: десять глибоких, десять повільних неглибоких, занурити свій розум у порожнечу...
• Ми, чоловіки, потребуємо терпіння як у богів, щоб мати справу з жінками.
• Прохання на все життя — це милість, яку, згідно з давнім звичаєм, дружина могла просити — без втрати обличчя — у чоловіка, син у батька, а іноді й чоловік у дружини з умовою: якщо прохання задовольнялася, це зобов'язувало ніколи в житті не просити про інші милості. За звичаєм, питань при такому проханні не задавалося і про нього ніколи потім не згадувалося.
• Наказ є наказ, але деякі накази краще б не віддавати.
• Переможець ніколи не вважається злочинцем (і, відповідно, «Vae victis» - прим. моя).
• Ніколи не торкайтеся леза пальцями, це зіпсує його. Лезо повинно відчувати тільки шовк і тіло ворога.
• Мудрість і вдалий план мало чого варті, якщо немає способів їх втілити.
• Ненависть іде від страху.
• Вони не бачать навіть власних вій (у нас кажуть «не бачить далі свого носа», а в них, виявляється, ще виразніше – прим. моя).
• Немає захисту від вбивці, якщо вбивця готується до смерті.
• Тільки живучи на межі смерті, можна зрозуміти — невимовно радісне життя.
• Він дуже розумний, здатний навіяти свої ідеї іншим і змусити повірити, що це їхні власні думки.
• Багато хто повертався до сонця і, не віддаючи собі звіту в тому, перевіряв за ним час (у той час люди це ще вміли – прим. моя).
• Найбільш диявольські справи відбуваються ім'ям Бога. Але не Богом!
• Перемога залежить від часу і місця, а не від числа воїнів (більшість стратагем базується саме на цьому – прим. моя).
• Важливо не шкодувати часу, вивчаючи людей. Важливих людей...
• Зрада — зброя війни.
• Перо — довга рука з могили.
• Вибирати хороших і позбавлятися поганих, не жертвуючи хорошими, — це мистецтво.
• Задоволена людина працює краще.
• Синівський обов'язок перед батьками — наріжний камінь нашого закону.
• Померти зі славою — і жити вічно.

PS. Робимо невеличку перерву до наступної публікації, в якій почнемо розглядати черговий роман азійського циклу Джеймса Клавелла "Тай-Пен" про події англійської колонізації Гонконгу 1841-го року.