Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 13)

Сьогодні – велике православне свято і, за традицією, мав би запропонувати вашій увазі публікацію на християнську тематику. Однак маю заборгованість, яка гнітить мене уже декілька тижнів, тож краще скористаюся нагодою і продовжу знайомити вас із виписками з «Тускуланських бесід» Ціцерона. Зокрема, минулого разу ми почали читали виписки з його діалогу «Про пристрасті» (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). У сьогоднішній публікації – завершення виписок з цього діалогу:

• Людина, що поміркованістю і постійністю досягла спокою і внутрішнього миру, яку не сточить горе, не зломить страх, не спалить ненаситне бажання, не розніжить порожня радість, — це і є той мудрець, якого ми шукали, це і є той блаженний чоловік, для кого немає нічого настільки нестерпного, щоб падати духом, і нічого настільки радісного, щоб підноситися духом.
• Шукати міри у пороці — все одно, що кинутися з Левкадської скелі і сподіватися втриматися на середині падіння.
• Найперші вчителі ніколи не досягли б своїх успіхів, якщо б не жадання знань.
• Мужність буває і без люті, а гнів, навпаки, є риса легковажності.
• Немає мужності без розуму.
• Зневажати людські дрібниці, нехтувати смертю, терпляче зносити біль і працю — все це в поєднанні зі здоровим судженням і глуздом виявляє мужність сильну та стійку.
• Гнів схожий на безумство більше всього на світі.
• Нехай користується порухами душі той, кому не під силу користуватися розумом (це не рекомендація Ціцерона, швидше, поблажливість до таких людей – прим. моя).
• Чим жаліти, чи не краще допомогти, якщо ти в змозі?
• Не самі ми повинні брати собі частину чужого горя, але інших у міру сил від нього рятувати (тобто не нам повинно ставати гірше від чужого горя, а іншій людині - легше від нашої участі - прим. моя).
• Як співчувати людині, якщо вона, побажавши чого-небудь, сумує, замість того, щоб домагатися бажаного?
• Мріяти одному мати все — це вже вершина безумства (здається, сучасний світ активно нас до цього підштовхує – прим. моя).
• Про те, що таке справжня мудрість, можна казати багато і докладно, але ми скажемо коротко: це знання наук божих і людських і розуміння, в чому причина всіх речей. При цьому все божественне має слугувати зразком, а все нижче, людське, — бути спрямовуване чеснотою.
• Підтримку для тіл можна знайти на стороні, а порятунок для душі — в ній самій.
• Горе пом'якшується, якщо скорботним вказати на безсилля і зніженість їхньої душі і, навпаки, похвалити твердість і стійкість тих, хто зносить людську долю, не падаючи духом.
• Душевні порухи, що відхиляються від прямого шляху розуму, порочні.
• Твердим, спокійним, серйозним, що підноситься над усім людським, — ось яким ми бачимо чоловіка сильного і високого духом.
• Немає в світі стану настільки жахливого, / Немає покарання божого, якого / Не здолала б людина терпінням («Орест» Евріпіда).
• У міркуваннях про всі пристрасті бачиться мені одна важлива обставина: всі вони — у нашій владі, все самохіть прийняті, всі довільні (а так легко звинувачувати у цьому обставини, погану спадковість чи несприятливе оточення – прим. моя).
• Однаково недобре як розливатися душею в радості, так і стискатися нею в скорботі.
• Остерігатися пристойно, а боятися непристойно і радіти пристойно, а надмір радіти — непристойно.
• Не потурай ми порокам, не було б у нас і комедій.
• Бути роздягненими на людях, — ось джерело порочності (Енній).
• Любов з усіх пристрастей заздалегідь найсильніша.
• Киплячий гнів — це жар душі, некерований розумом.
• Чи хтось допускає, ніби те, що огидне розуму, може бути згідне з природою?
• Душевні хвороби, як жадібність або марнославство, виникають з перебільшеного уявлення про речі, яких бажаємо.
• Всяка душевна пристрасть полягає в помилковій думці.
• Як упевненість — супутниця знання, так і пристрасть — супутник омани.
• Як людина, з вигляду – відмінного здоров'я, може від природи мати схильність до тієї чи іншої хвороби, так і душа — до тієї чи іншої вади.
• Ніщо не чиниться всупереч розуму.
• До філософії звернемося за засобами і способами, які допоможуть від нашого бажання жити добре й блаженно перейти і насправді до життя хорошого і блаженного.

PS. Наступного разу почнемо розгляд виписок з останнього діалогу Ціцеронових «Тускуланських бесід» – «Про самодостатню доброчесність».