Про гроші як подарунок

Наближаються новорічно-різдвяні свята, а з ними знову постає питання подарунків. «Що подарувати на Новий рік (Різдво, Св. Миколая)?..» - такими і подібними запитами рясніють у цей період року різноманітні пошукові системи і сайти. Особливо актуальним є це запитання для жителів нашої країни, яким у кожному новорічному зверненні черговий президент обіцяє якщо не процвітання, то хоча б стабільність, однак ці обіцянки так і залишаються на рівні побажань. От і маємо: з одного боку – фінансова скрута, з іншого – ризик купити у подарунок щось непотрібне. А тут ще й магазини з їх традиційними новорічними акціями, знижками і розпродажами (узяти хоча б занесену на наші терени «чорну п’ятницю», про яку ми нещодавно говорили). Хоч ці свята і родинні, і дарувати будемо переважно близьким людям, яких добре знаємо, однак небезпека подарувати «не те» досить велика.

Згадайте, скільки разів ви опинялися у ситуації, коли подарунок виявлявся непотрібним. Ще гірше ставало тоді, коли ви дізнавалися його вартість і розуміли, що могли б витратити ці гроші значно ефективніше. І рано чи пізно в голові зринала проста у своїй геніальності думка: «Краще б подарували гроші».

Православне свято і православна періодика

Стрітення Господнє(мініатюра з Мінологія Василія ІІ)

Сьогодні – велике православне свято: Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Про саму подію розповідати не буду – вона досить докладно описана в євангеліста Луки (Лк. 2: 22-33). Але й оминути це свято не можу. Тому сьогодні пропоную вашій увазі чергову порцію виписок з газети «Голос Православ’я». На жаль, лише з неї – з фінансових причин на цей рік «Православний вісник» не передплатив. Тож православно-періодичні виписки тепер з’являтимуться рідше – думаю публікувати їх у дні великих свят. Наступна порцій, наприклад, ймовірніше всього буде аж на Великдень.

Голос Православ’я (грудень 2014):

• Прагнення до миру не заперечує рішучість захищати свою землю, свою Батьківщину від іноплемінників і внутрішніх ворогів.

Голос Православ’я (січень 2015):

• Хто не бореться із самим собою, того диявол спокусить на якийсь гріх.


• В пустелі, де менше спокус, легше спасатися, ніж постійно перебуваючи серед різних спокус (пустельне життя - це один з найбільших "каменів спотикання" для людини, що прагне спасіння: з одного боку, віддалення від людей і спокус дає більше можливостей для спасіння, але, як правильно каже сьогоднішній вислів, стійкість ченця у відреченні від світу не може вважатися досконалою, доки не буде "випробувана" мирськими спокусами - прим. моя).

Тетянин день в історії і сьогоденні

Серед величних січневих свят, якими Господь обдарував початок календарного року, 25 січня особливо любить студентська молодь. Любить настільки, що навіть називає святу Тетяну, пам’ять якої святкуємо у цей день, своєю покровителькою. Звідки ж взялося це твердження і чи має воно вагомі історичні підстави? Зазирнемо у минуле.

Рік 1755-й. Російська імперія. Генерал-ад’ютант Шувалов, бажаючи зробити своїй матері Тетяні незвичайний подарунок на іменини, подає на підпис імператриці Єлизаветі Петрівні наказ про заснування у Москві першого у Росії університету. Трапилося це саме 25 січня, на день св. мучениці Тетяни. Цікаво, що святкується не день відкриття університету, а саме день підписання указу про його заснування (цар Микола І навіть видав щодо цього спеціальний указ).
У 1791 році (тобто аж через 36 років) в одній з будівель університету було відкрито церкву Тетяни мучениці, а її оголошено покровителькою студентства. Тогочасній молоді цей день полюбився тим, що з нього починалися зимові канікули. Позаду виснажливе навчання і відповідальна сесія, попереду – веселощі і п’янке відчуття волі. Чи ж можна було не радіти? І якщо спочатку все було гарно і благопристойно (офіційна частина з нагородженням кращих студентів, молебень до небесної покровительки, виступи студентських хорів у церквах), то потім… Ще Л.М. Толстой писав про цей день, що «релігійна подія стала лише приводом для пияцтва і зажерливості». Сп’янілі від вина і волі студенти гамірним натовпом заповнювали місто. І починалося «справжнє» свято. Відомий знавець життя тогочасної Москви Володимир Гіляровський у своїх спогадах залишив згадку, що «натовпи захмелілих студентів горланили пісні, римуючи «сп’яну» і «Тетяну», напиваючись так, що офіціанти крейдою писали на їхніх спинах адреси, щоб вранці розвезти додому». У одному зі своїх фейлетонів А. Чехов писав: «У цей день випили все, крім Москви-ріки, та й ту не випили лише тому, що замерзла». Море дешевого алкоголю і відчуття майже вседозволеної безкарності змітали останні рамки пристойності. Били посуд, вікна і одне одного, ламали меблі, кістки, а іноді – і життя. І все з ім’ям Тетяни на вустах.

Святкуємо крилато (ч. 2).

Вітаю всіх з Новим роком і бажаю, аби він був добрим і мирним. Продовжуємо (див. початок) святкувати у стилі Древнього Риму. Отож, ви прийшли на гостину, принесли подарунок (і не забули про посмішку) – саме час до столу. А стіл у новорічну ніч зазвичай повниться наїдками і напоями. Очам і язику – задоволення, але ж це – ніч (!). Древні більше розумілися на кулінарії та гастрономії, але й вони визнавали: «Ex magna cena stomacho fit maxima poena» [екс магна цена стомахо фіт максіма пена]: великий обід – найбільша кара для шлунку. Не кажучи вже про те, що більшість з нас незвична їсти вночі. Тому не намагайтеся наїстися так, ніби вам завтра зранку вагони розвантажувати чи дрова рубати – більшість з вас у найближчі дні нічого важчого столового приладдя і келихів до рук не візьме.

До речі, про напої. Тут теж потрібна поміркованість. Ми вже не раз розглядали вислови про негативну дію вина (мається на увазі алкоголь у будь-якій формі) на здоров’я і поведінку людини, тож обмежуся лише одним стислим і легким до запам’ятовування виразом: «Multum vinum bibere – non diu vivere» [мультум вінум бібере – нон діу вівере]: багато вина пити – недовго жити. Зважаючи на святкування, намагався обирати якомога ритмічніші вислови – а цей вийшов віршованим навіть у перекладі, тож спробуйте вивчити і періодично собі (та й оточенню) нагадувати. Звичайно, почнуться розмови про лікувальні властивості вина, про низький рівень серцево-судинних захворювань у Франції з її виноградниками і виноробством. Будуть звинувачувати не вино, а виноробів, які домішують у алкоголь різноманітну хімію тощо. Звичайно ж, вино не винне. Але ж хіба вина лише на недобросовісних виробниках?

Святкуємо крилато (ч. 1)

Своє ставлення до новорічних святкувань я спробував висловити у попередній публікації, однак у ній ми вирішили, що ізоляція – не найкращий вихід. Тому маю сміливість запропонувати свою ідею: оскільки одним зі спрямувань цього сайту є ознайомлення вас з крилатими латинськими висловами – чому б не використати декілька з них для новорічних святкувань. Адже у Древньому Римі любили і вміли святкувати (хоча, як такого, звичного для нас Нового року у них не було). Якщо ми вже не можемо без іноземних слів (бо ж у декого це святкування називатиметься «корпоративом», а у декого – «фуршетом» з обов’язковими «презентами»), чому б не поєднати приємне з корисним: виявити ерудицію і торкнутися мудрості древніх. Отож, розпочнімо.

Прийміть за правило на будь-яке святкування приходити вчасно. Дехто любить підкреслити свою важливість, запізнюючись («без мене не почнуть»). Пропоную нікого не чекати: щойно призначений час минув – сідати за столи. Якщо хто запізнився, нагадуємо: «Sero venientibus ossa» [серо веніентібус осса]: тим, хто запізнюється – кістки.

Ще гірший варіант – прийти без запрошення. Якщо інші народи більш завуальовано засуджують незваних гостей (згадуючи татарську народність), римляни значно відвертіші: «Hospes hostis» [госпес гостіс]: незваний гість – ворог. Не подобається така відвертість – можете скористатися вишуканішою формою осудження (яка одночасно може бути підказкою і для тих, хто цілком випадково потрапив у святкову компанію): «Deviat a sede non invitatus in aede» [девіат а седе нон інвітатус ін еде] – нехай не сідає за стіл той, кого не запрошували в хату. Уявіть себе римським сенатором (можете навіть простирадлом огорнутися, аби лише ніхто не побачив) і чітко, голосно й ритмічно виголосіть цю фразу. Обіцяю незабутні відчуття і враження.

Випробування Новим роком

Жоден календарний період року не насичений так святами, як кінець грудня і початок січня. І хоча православний календар кожен день присвячує спогаду про того чи іншого святого або подію, саме у цей час спостерігаємо неймовірну мішанину громадянських і церковних свят. Від Миколая (19 грудня) до Богоявлення (19 січня) країна перебуває у стані постійного святкування. Навіть з психологічної точки зору це більше стрес, ніж відпочинок. А для православної душі це ще й додаткове випробовування. Адже календарні реформи призвели до того, що Новий рік, який святкується за новим стилем, припадає на останній тиждень Різдвяного посту. Віруюча людина опиняється перед непростим вибором: як поєднати це святкування, що зазвичай набуває бучних напів’язичницьких форм, з мирним і покаянним духом посту? Як повести себе зі знайомими, що запрошують разом зустріти Новий рік за святковим столом? І найголовніше: як пояснити дітям, що справжнє Свято буде за тиждень?

На жаль, Святі отці Церкви не залишили нам готових відповідей. Навіть у відомому “Слові на Новий рік” Іоанна Золотоустого обговорюються зовсім інші питання. І це зрозуміло, адже у їхні часи цієї календарної проблеми просто не було. Навіть реформа літочислення Петра І, проведена 1700 року, не викликала жодних подібних конфліктів: Новий рік святкували, якщо перевести на новий стиль, 14 січня (наш т. зв. “старий Новий рік”), тобто від свята Обрізання Господнього до Богоявлення, а цей тиждень і Православною церквою вважається святковим. Лише з проведенням радянської календарної реформи 1918 року виникли згадувані розбіжності.

Як же гідно перенести православному християнинові це “випробовування” Новим роком. Ізолюватися всією сім’єю від суспільства, роблячи вигляд, що жодного свята немає? Ходити з покаянними закликами поміж захмелілих Дідів Морозів, нагадуючи, що саме 1 січня Православна церква згадує пам’ять Св. Воніфатія, помічника у боротьбі з пияцтвом? Чи, може, забути на один день про свою віру і віддатися стихії загального святкування? Сподіваюся, жоден з цих варіантів для вас неприйнятний. Спробуємо сформулювати кілька рекомендацій, що дадуть змогу найбезболісніше для православної душі вийти з цієї ситуації.

Про ворогів, руку і серпантин

Афоризм:

Не нехтуй ворогами: вони першими помічають твої помилки. Антисфен Афінський.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Manu militari [ману мілітарі] – букв. «військовою рукою», примусово. Схожий вислів – «manu propria [ману пропріа]» – власноруч.

Значення іншомовного слова:

Серпантин (франц. serpentin, від serpent – змія): клубочки довгих вузьких різнокольорових паперових стрічок, що використовуються на маскарадах чи карнавалах.

Христос воскрес!

Сьогодні трохи відійду від традиції та пропоную вашій увазі цитати не з однієї книжки, а з однієї теми. Якої саме – зрозуміло з заголовка. Отож, спочатку наведу цитати з Нового Завіту, що стосуються цього величного моменту історії людства, потім – історичні відомості про Воскресіння Христове та вислови Отців Церкви про цю величну подію. Вітаю усіх зі святом і бажаю насититися дарами духовними і матеріальними (дивіться лишень – з другим обережніше, особливо якщо постили)

Євангеліє від Луки (24:1-6):

Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу, і разом з ними деякі інші. Знайшли ж, що камінь був відвалений від гробу. І, увій­шовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. Коли ж вони не могли зрозуміти цього, ось два мужі стали перед ними в одежах блискучих. Налякалися вони і схилилися обличчям до землі, а ті сказали їм: чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес.

Євангеліє від Іоана (20: 1-9):

У перший же день після суботи Марія Магдалина при­ходить до гробу вранці, коли було ще темно, і бачить, що камінь відвалений від гробу. Отже, біжить і приходить до Симона-Петра та до іншого ученика, якого любив Ісус, і каже їм: узяли Господа з гро­бу і не знаємо, де поклали Його. Негайно ж вийшли Петро та інший ученик і пішли до гробу. Вони бігли обидва разом; але інший ученик біг швидше за Петра і прибув до гробу перший. І, на­хилившись, побачив, що лежать пелени; але не ввійшов. Слідом за ним прийшов Симон-Петро, і ввійшов у гріб, і побачив одні лиш пелени, що лежали; а хустина, яка була на голові Його, лежала згорнена не з пеленами, а осторонь, на іншому місці. Тоді вві­йшов і інший ученик, що раніше прийшов до гробу, і побачив, і уві­рував. Бо вони ще не знали Писання, що Йому належало вос­креснути з мертвих.

Євангеліє від Матфея (28: 1-6):

Після ж суботнього вечора, на сві­танку першого дня піс­ля суботи, прийшли Марія Магда­лина та інша Марія подивитися на гріб. І ось стався великий землетрус, бо ангел Господній, який зійшов з неба, приступивши, відвалив камінь від дверей гробу і сів на ньому. Вигляд його був як блискавка, і одежа його біла, як сніг. Зі страху перед ним ті, що стерегли, за­тремтіли і стали як мертві; Ангел же, звернувшись до жі­нок, сказав: не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його нема тут – Він воскрес, як сказав.