Тетянин день в історії і сьогоденні

Серед величних січневих свят, якими Господь обдарував початок календарного року, 25 січня особливо любить студентська молодь. Любить настільки, що навіть називає святу Тетяну, пам’ять якої святкуємо у цей день, своєю покровителькою. Звідки ж взялося це твердження і чи має воно вагомі історичні підстави? Зазирнемо у минуле.

Рік 1755-й. Російська імперія. Генерал-ад’ютант Шувалов, бажаючи зробити своїй матері Тетяні незвичайний подарунок на іменини, подає на підпис імператриці Єлизаветі Петрівні наказ про заснування у Москві першого у Росії університету. Трапилося це саме 25 січня, на день св. мучениці Тетяни. Цікаво, що святкується не день відкриття університету, а саме день підписання указу про його заснування (цар Микола І навіть видав щодо цього спеціальний указ).
У 1791 році (тобто аж через 36 років) в одній з будівель університету було відкрито церкву Тетяни мучениці, а її оголошено покровителькою студентства. Тогочасній молоді цей день полюбився тим, що з нього починалися зимові канікули. Позаду виснажливе навчання і відповідальна сесія, попереду – веселощі і п’янке відчуття волі. Чи ж можна було не радіти? І якщо спочатку все було гарно і благопристойно (офіційна частина з нагородженням кращих студентів, молебень до небесної покровительки, виступи студентських хорів у церквах), то потім… Ще Л.М. Толстой писав про цей день, що «релігійна подія стала лише приводом для пияцтва і зажерливості». Сп’янілі від вина і волі студенти гамірним натовпом заповнювали місто. І починалося «справжнє» свято. Відомий знавець життя тогочасної Москви Володимир Гіляровський у своїх спогадах залишив згадку, що «натовпи захмелілих студентів горланили пісні, римуючи «сп’яну» і «Тетяну», напиваючись так, що офіціанти крейдою писали на їхніх спинах адреси, щоб вранці розвезти додому». У одному зі своїх фейлетонів А. Чехов писав: «У цей день випили все, крім Москви-ріки, та й ту не випили лише тому, що замерзла». Море дешевого алкоголю і відчуття майже вседозволеної безкарності змітали останні рамки пристойності. Били посуд, вікна і одне одного, ламали меблі, кістки, а іноді – і життя. І все з ім’ям Тетяни на вустах.

Про закони, вигоду і тканину

Афоризм:

Численність законів у державі є те саме, що й велика кількість лікарів – ознака хвороби й безсилля. Вольтер.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Is fecit, cui prodest [іс феціт, куі продест]: зробив той, кому це вигідно. Сенека.

Значення іншомовного слова:

Батист (франц. batiste): тонка легка бавовняна чи лляна тканина для пошиття білизни або плаття. Від прізвища фламандського ткача 13 ст. Ф. Батіста.

Про виправдання, мистецтво і померлих

Афоризм:

Майстер знаходити виправдання рідко буває майстром ще в чомусь. Бенджамін Франклін.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Nulla ars in se versatur [нулла арс ін се версатур]: жодне мистецтво не замикається в собі (кожна наука і мистецтво переслідують якусь мету, що лежать за її межами). Монтень.

Значення іншомовного слова:

Мартиролог [від грец. μάρτυς (μάρτυρος) – мученик і ...лог]: 1) Збірник церковних оповідань про християнських святих і мучеників за віру. 2) Переносно – перелік осіб, що зазнали гонінь, утисків, або перелік покійників (зверніть увагу на наголос, він ставиться на останньому складі - прим. моя).

Про людину, людину і матерію

Афоризм:

Усе в руках людини, тому вони в неї так часто опускаються. Борис Крутієр.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Ecce homo! [екце гомо]: от людина!

Значення іншомовного слова:

Гілозоїзм (від грец. ΰλη – речовина, матерія і ξωή – життя): філософський погляд, за яким здатність відчувати нібито притаманна всій матерії.

Про талант, смерть і святе місце

Афоризм:

Саджаючи свій талант, не забудь його поливати потом. Олег Келлер.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Contra vim mortis non est medicamen in hortis [контра вім мортіс нон ест медікамен ін гортіс]: проти сили смерті немає медикаментів у садах.

Значення іншомовного слова:

Мазар (араб.): місце, яке мусульмани вшановують як святе; здебільшого гробниця або могила із зведеною над нею спорудою.

Дві християнських книжечки

Сьогодні пропоную вашій увазі нотатки аж з двох книжок. Не тому, що книжки маленькі чи малоцінні – навпаки, їх треба сприймати цілісно, і жодне цитування не передасть загальної думки автора (до речі, це одна з відмінних ознак гарної книжки – її не можна розділити на цитати, як більшість сучасних «філософських» бестселерів).

1. Серафим (Роуз). Душа після смерті: сучасні «посмертні» досліди в світлі вчення Православної церкви (за книгою: Серафим (Роуз). Душа после смерти: Современные «посмертные» опыты в свете учения Православной Церкви).

Вже відомий нам автор ділиться своїм (а точніше – отцівсько-православним) поглядом на масу літератури, присвяченої дуже популярній зараз темі посмертних подорожей. Взявши за основу твори Ігнітія Брянчанінова та Григорія Двоєслова, а також багатьох інших Отців церкви, він переконливо доводить, що більшість посмертних відчуттів і бачень насправді є навіюваннями бісівських сил і жодного відношення до справжнього потойбічного світу не мають (тому й саме слово «посмертні» взято автором у лапки). Книжку настійливо раджу усіх поціновувачам книжок Моуді та Кублер-Росс як певний «витверезник» розуму. Я ж наводжу лише окремі виписки:

• Потойбічний світ реальніше і ближче, ніж ми зазвичай думаємо.
• Бог присутній і в природному ході речей.
• Самому розуму властива по єству мрійливість, і він зручно створює образи, які бажає (Григорій Синаіт).
• Найсуттєвіша християнська риса – недовіра до власних «добрих» думок і почуттів.
• Доля особистості у вічності багато в чому залежить від того, як вона ставиться до власної смерті і готується до неї.
• Нас безперервно обсідають бісівські спокусники і обвинувачі, але наші духовні очі закриті, і ми бачимо тільки результати їх діяльності – гріхи, у які ми впадаємо і пристрасті, які розростаються в нас.
• Сучасне людство дуже зманіжене й егоїстичне і не бажає чути про такі суворі речі, як суд і відповідальність за гріхи.

Серафим (Роуз). Православ’я і релігія майбутнього

(за книгою: Иеромонах Серафим (Роуз). Православие и религия будущего. – М.: Московское подворье Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 1997 – 144 с).

На противагу вчорашній містично-алхімічній книжці Пауло Коельйо "Алхімік" сьогодні пропоную повернутися до наших православних джерел і знову почитати отця Серафима (Роуза). Автор, що пройшов шлях від протестанської Методиської церкви через захоплення східними релігійними практиками до Православного чернецтва, розмірковує і, головне, дає аналіз хвилі захоплення людей різноманітними східними релігійними традиційними (і не дуже) течіями, а також розмірковує на тему НЛО та «нового» харизматизму. При цьому ґрунтовно послуговується як працями Святих Отців православ’я найдавніших часів, так і сучасних богословів. Рекомендується для прочитання як засіб «очищення» розуму після інформаційного гіперзасилля різноманітними кришнаїтствами, буддизмами, індуізмами та псевдохристиянством.

• Микола Бердяєв в жодні нормальні часи не вважався б православним християнином.
• Розбещувальна сила індуїзму неймовірна.
• Якщо ви скидаєте Бога живого, престол Його не залишиться порожній.
• Томас Мертон став особливою загрозою для християн, оскільки він виставляв себе споглядальним християнським ченцем, і його праці вже підірвали життєво-важливі основи католицизму – його чернецтво.
• Дзен-буддизм звертається до так поширеної в наші дні тонкої гордині тих, хто вважає, що може сам себе врятувати і тому не потребує ніякого Спасителя, крім самого себе.

Святогорець Никодим. Невидима боротьба (завершення)

От і наближається до завершення наш «курс молодого бійця» у невидимій боротьбі з невидимим (але відчутним своїми підступами) ворогом. Сьогодні пропоною вашій увазі третю частину своїх нотаток (першу можна почитати тут, а другу – тут) з книжки Никодима Святогорця «Невидима боротьба» (Львів: Свічадо, 2007. – 212 с.). Вони вийшли досить об'ємними, оскільки прагнув устигнути до Великодня. Починається Страсний тиждень – час найбільших зусиль і найзапекліших нападів ворога роду людського. Сподіваюся, що пропонована книжка і мої нотатки допоможуть вам гідно витримати останнє випробування і з гідністю зустріти світле Христове Воскресіння.

• Потрібно мати живу та теплу віру, що Бог через свою велику милість і через багатство щедрот своїх сам бажає і готовий подати тобі все, що потрібно для твого служіння Йому, й усяке благо, яке потрібне тобі.
• Молитовний труд повинен супроводжуватися подвигом примушування і напруження себе на те, про що просимо.
• Смиренне терпіння, невтомність і невідступність в молінні пере­магає непереможного Бога й схиляє Його на милість.
• Коли просиш про щось Бога, а Він затримується з відповіддю, то ти все-таки продовжуй молитися, іноді Він замість прошеного посилає якесь інше благо, потрібне тобі, знане чи незнане.
• Не словом тільки треба молитися, але й умом, і не тільки умом, але й серцем.
• Молитва тільки словесна зовсім не є молитвою.
• Повною та справж­ньою молитва є тоді, коли з молитовним словом та молитовною думкою з'єднується й молитовне почуття.
• Молячись, і розум свій заключай в слова молитви, й серцем своїм сприймай те, що говориться словами.
• Увага не розсіюється, коли серце буває в молитовних почуттях.
• Ніколи не думай, що, закінчивши своє молитовне правило, ти все закінчив у відношенні до Бога.
• Правиця Божа тримає тебе над безоднею нікчемности.

Як і обіцяв минулої неділі, продовжую публікувати обрані мною цитати з твору Никодима Святогорця «Невидима боротьба» (Львів: Свічадо, 2007. – 212 с.). Триває Великий піст, і триває наше навчання  боротьби проти «духiв злоби пiднебесних» (Еф.6:10). Піст скінчиться, а боротьба – ні. Тому краще завжди мати під рукою цю книжку, щоб звіряти по ній свою тактику і стратегію. Мої ж нотатки пропоную як своєрідний конспект з військової справи:

• Якщо випаде несподівано зародитися в серці пристрасному поруху, постарайся на перший раз, щоб він не вийшов назовні, не видавай цього ні словом, ні погля­дом, ні порухом.
• Завжди уникай всіх випадків, які можуть порушити спокій твого тіла, особливо зустрічей з особами протилежної статі.
• Ніко­ли не відважуйся у своїй самовпевненості думати, що ти порох мокрий, просякнутий водою доброї і міцної волі. Аж ніяк! Але рад­ше думай, що ти сухий-сухий порох, і відразу спалахуєш, щойно відчуєш вогонь.
• Під час спокуси роби ось що: дізнайся швидше при­чину, від якої народилась боротьба, і негайно усунь її.
• Якщо ти приступаєш до якогось діла, то приступай відразу, не гаючись.
• Не достатньо робити діла швидко, але кожне діло повинно робитись у свій час і зі всією ува­гою та старанністю, щоб воно виявилось в можливій досконалості.
• Для не­дбалих не тільки немає в Бога вінців, але Він потрохи забирає назад від них і ті дари, які дав їм спочатку.
• Берись спочатку за одне діло й роби його зі всією старанністю так, якби інших зовсім не існувало, й зробиш його спокійно.
• Думками про майбутню роботу навіть і в час спокою ти не будеш спокійним, і без діл будеш відчувати себе обтяженим ділами.
• Пам'ятай: кожен день нині є в наших руках, а завтра – в руках Божих, і Той, хто дав тобі ранок, цим не зв'язав себе обіцянкою, що дасть тобі й вечір.
• Вважай загубленим день, в який, хоч і робив добрі діла, але не переборював своїх поганих нахилів і побажань.

Четверта неділя Великого посту. Час стриманості, милосердя і боротьби. Так, боротьби. Зі своїми пристрастями, гріховними нахилами і спокусами. Це справжня війна. І бажано мати хоча б якісь вказівки, як цю боротьбу проводити з найбільшою ефективністю та найменшими втратами. Сьогодні пропоную вам першу частину такого «підручника» - відомий твір Никодима Святогорця «Невидима боротьба» (Львів: Свічадо, 2007. – 212 с.). Відразу зазначу: пропоновані цитати можуть дати лише приблизне уявлення про твір, і краще хоча б раз прочитати його повністю, а вже потім звертатися до цих нотаток як до нагадування (якщо не зробите власних, до чого я вас постійно закликаю). До того ж, як і будь-яких посібник, він досить універсальний, і те, що здалося вам недоречним у теперішніх умовах вашого життя, може бути справжнім відкриттям, щойно вони зміняться. Тому обирайте з пропонованого мною актуальне для вас на сьогодні, але не забувайте перечитувати і в майбутньому:

• Людина у своїх земних пошуках не зазнає спокою, поки не віднайде Бога.
• Це боротьба не проти когось чи чогось, а радше – за когось, щоби «не віддати» Господа, якого в нас намагається відібрати ворог.
• Бог осудить і зловмисника, якому щось перешкодило скоїти задумане зло.
• Деякі звертають увагу тільки на зовнішнє виконання чеснот, а залишають своє серце вільне для власних бажань і для бажань дия­вола, який, бачачи, що вони зійшли на манівці, не тільки не зава­жає їм з радістю вправлятися в цих тілесних подвигах, але й спо­нукає розширювати і побільшувати їх через суєтний їх помисел.
• Скорботами,  хворобами й гоніннями Господь випробовує істинних і справжніх своїх рабів.
• Вважай своїх гонителів любими дру­зями, знаряддям Божої благодаті й прискорювачами спасіння.
• Легше навернеться на добро явний грішник, аніж скритий, який прикривається видимими чеснотами.
• Потрібно постійно боротися з собою й зі всім, що потурає твоїм бажанням, збуджує й підтримує їх.
• Якщо переможеш і умертвиш свої розгнуздані при­страсті, свої похоті і бажання, то вгодиш Богу більше і послужиш Йому краще, ніж бичував би себе до крови й висушував би себе по­стом ревніше від усіх давніх пустельників.

Про винаходи, гнів і вітрильника

Афоризм:

Два найбільших винаходи в історії: книгодрукування, що посадило нас за книги, і телебачення, що відірвало нас від них. Жорж Елгозі.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Ira facit poetam [іра фаціт поетам]: гнів народжує поета (іноді, навіть не маючи великого дару, пишуть гарний твір за рахунок емоцій).

Значення іншомовного слова:

Каравела (італ. caravella, icп. carabela): за середньовіччя три- або чотирищоглове морське вітрильне судно з складною системою вітрил.

Древній патерик (ч.2)

(за книгою:  Древній патерик - Львів: Свічадо, 2006. - 288 с.)

Як і обіцяв минулої неділі, публікую другу частину своїх нотаток з цієї відомої збірки житій святих отців. Закликаю не покладатися на мої враження і скласти власну думку про книжку - в інтернеті можна знайти електронний варіант (та й коштує вона не так вже й багато). Напевне, ви вже не раз переконувалися - читаючи ту ж книжку на різних етапах свого життя, зупиняємося оком і серцем на різних словах і ситуаціях. Так і з цією книжкою - напевне, кожен читач обере для себе щось інше, ніж я. Без сумніву, і я кожного разу знаходитиму додаткові цитати. На сьогодні ж пропоную оці:

• Або з вірою вчися того, чого не знаєш, або ясно вчи того, що знаєш.
• Початок боговідступництва – пересит наукою, почуття огиди до слова.
• Чини насильство над своїми помислами і для Бога вмертвлюй свої бажання.
• Душа, що не скуштувала горішнього, має пожадливість до нечистоти.
• Намагаймося робити поволі; при тому пристає до нас Бог.
• Тверде слово і добрих робить злими.
• Як шукатимемо Бога, він явиться нам, а як будемо втримувати Його – то й перебуватиме з нами.
• Якщо чоловік не скаже в своєму серці, що в світі я один і Бог – не знайде спокою.
• Три пристрасті розбещують душу: грошолюбство, честолюбство і спокій.
• Диявол дбає про пустослів’я між людьми.
• Неможливо зберегти серце, коли відчинено двері нашого язика.
• Гинемо через гріхи, вчинені назовні та осквернюємося внутрішніми помислами.
• Май на думці завжди добро, щоби й робити його.
• Щодня давай собі звіт: чого не зробив з того, чого хоче Бог, і що зробив такого, чого Він не хоче.
• Щоранку кажи собі: тіло, працюй, щоб ти прокормилося; душе, тверезися, щоб успадкувати тобі Царство.
• Є три сили в сатани, що сприяють усякому гріхові: забуття, лінивство і похіть. Як не забуватимешся, то й не лінуватимешся, як не лінуватимешся, то й не впадеш у похіть, коли ж не матимеш похоті, то не впадеш ніколи.
• Ніхто, роблячи добре діло, хай не хвалиться.
• Декого демони не спокушають, бо просто нехтують, бачачи, що він і так безпечний щодо свого спасіння.

Древній патерик (ч.1)

(за книгою:  Древній патерик - Львів: Свічадо, 2006. - 288 с.)

Традиційно на початку року люди намагаються змінити щось у своєму житті. Звичайно ж, змінити на краще. У цій справі, аби не помилитися, бажано мати якийсь взірець чи мірило, до якого прикладати своє життя. Для християн таким зразком завжди були древні, що жили у перші віки християнства, і горіли вірою, як яскраві світильники для оточення. Прості люди, що змогли піднятися до вершин християнських чеснот. Про них наша сьогоднішня книжка. Оцінки не ставлю – її вже поставили тисячі християн, що зробили цю книжну дороговказом у щоденному мирському житті. Оскільки виписав досить багато (аби ж тільки зміг виконати хоча б щось), розділю нотатки на дві частини (початок опублікую сьогодні, а продовження - наступної неділі). Отож:

• Найбільше старайся, щоб нічого не робити напоказ.
• Діяння святих описують не для того, щоб віддати цим праведникам якусь честь, а щоб спонукати нащадків до змаги.
• Той Чернець, хто до всього себе змушує.
• Ніколи не вчи тому, чого сам раніше не виконав.
• Найбільше прив’язують до цього світу догоджання тілу та марнославство.
• Страх, покора, стриманість від їжі та журби нехай перебувають із вами.
• Вчасне мовчання є матір’ю дуже мудрих думок.
• Початок зла – розсіяння.
• Щоб одержати спокій, усунь зі своєї душі будь-який гріх і зло.
• Щороку клади початок одної якоїсь чесноти.
• Мовчання збирає скарб, а балакучість розтринькує.
• Не дозволяй гнівові доходити до твого горла.
• Бережи свої очі від розсіяння.
• Не мрій, беручи на себе чужий вигляд.
• Той, що погамовує шлунок, може вгамувати перелюбство і язик.
• Іноді диявол навіть погордує вступати з нами в боротьбу.
• Неможливо тобі жити по-Божому, коли ти ласолюбець і грошолюб.
• Демони нічого людині зробити не можуть: твоя воля – слухати навіювані ними помисли чи не слухати.

Феофан Затворник. Що таке духовне життя і як на нього налаштуватися(завершення)

Сьогодні ми завершуємо наше побіжне знайомство з твором Феофана Затворника (Что есть духовная жизнь и как на нее настроиться. - М.: Сестричество во имя преподобномученицы великой княгини Елизаветы, 2001. - 338 с) (початок дивись тут, а продовження – тут). Його листування з адресатом (молодою жінкою) теж добігає кінця, оскільки остання все більше схиляється до чернечого життя (з останніх листів стає зрозуміло, що вибір зроблено). Сподіваюся, ви змогли знайти у моїх виписках не лише помилки, але й дещо корисне для себе і втішне для своєї душі. Якщо так – згадайте мене у своїх молитвах, якщо ж ні – чекайте наступної неділі (адже я вже опрацював обіцяну книжку Н. Хілла «Думай і багатшай» та починаю публікацію виписок з неї). А поки що:

• Кожному Бог призначив своє місце й справу і дивиться, хто як виконує її.
• Багатотурботність, що точить серце і спокою йому не дає, є хвороба пропащої людини, яка взялася сама влаштувати свою долю і мечеться на всі боки.
• На всяку справу ми не шкодуємо праці, а на справу спасіння шкодуємо її.
• Коли молитеся, не відходьте від молитви, не розбудивши в серці якогось почуття до Бога: чи благоговіння, чи відданості, чи подяки, чи возвеличення, чи смирення і жалю, чи благої надії та сподівання; також, коли, по молитві, читати станете, не відходьте від читання, не довівши вичитаної істини до почуття.
• Всі сили душі нашої і всі пожадання тіла, доки не прислухається людина до себе, просочені сирістю - пристрастями - і, поки пристрасті не вигнані, вперто опираються духовному вогню.
• Боротьба з пристрастями неминуча. Вони не віддадуть самі собою своїх володінь, хоч і незаконних.
• Самодогоджання є притулок всіх пристрастей; воно і приймає їх, і прикриває, і виправдовує.
• Всяка пристрасть має звичай одягатися в благовидність і виглядати благородною.
• В якому б малому та слабкому вигляді не показувалося пристрасне, до нього слід ставитися як до найбільшого та найсильнішого.
• Пристрасне не може інакше триматися, як співчуттям до нього.
• До всього пристрасного не благоволить Бог, не благоволить тому і до всіх, які приймають і плекають в собі пристрасне.
• Що пристрасне показується в нас, це ще не неминуча біда. Це означає, що ми нечисті, але не робить нас винними. Провина наша починається тоді, як ми прихильно поставимося до поміченої пристрасті.
• Де починається свавілля, там починається і провина.
• Думка породила почуття, думка з почуттям породили бажання.

Феофан Затворник. Що таке духовне життя і як на нього налаштуватися (ч.2)

Продовжуємо наше знайомство з одним з найвідоміших творів Феофана Затворника (Что есть духовная жизнь и как на нее настроиться. - М.: Сестричество во имя преподобномученицы великой княгини Елизаветы, 2001. - 338 с). Автор продовжує (початок дивися тут) пояснювати адресату основи духовного життя і його відмінності від життя світського. Особливий акцент робиться на розрізнення понять духа, душі і тіла, необхідність підпорядкування останніх духові, а через нього – Богові. Підтримуючи бажання адресата присвятити себе чернечому життю, автор навчає поступово поривати зв’язки з турботами цього життя і починати налаштовуватися на духовний лад. Як саме – читайте у сьогоднішніх виписках:

• Дух є душа нашої душі людської.
• Смиренна душа завжди світла. Затьмарення душі починається, коли вона стане багато про себе думати, бо це справа темних сил.
• У всякому випадку і при всякій зустрічі треба робити те, що хоче Бог, щоб ми зробили.
• Треба віру поєднувати зі справами і справи з вірою.
• Господь цінність справ наших визначати не їх широтою і величністю, а нашим внутрішнім настроєм при їх здійсненні, при цьому оточивши нас безліччю випадків до виконання справ по волі Його, так що, якщо слухаємо себе, можемо щохвилини робити богоугодні справи.
• Вся біда від занадто широких світоглядів.
• Бог, який перебуває в людині, дає духу його силу панувати над душею і тілом, а далі і над усім, що поза ним.
• Коли влада духу обірвалася, потреби душі і тіла розбрелися в різні боки і в наших бажаннях сталося сум'яття.
• Душевні ревнощі у кращих своїх проявах, збайдужілі до духовного і відбивають всяку охоту займатися тим, що задовольняє ревнощі духовні.
• Духовні ревнощі не відкидають душевних (науковості, художності, житейскости, громадянськості), а тільки впорядковує їх.
• Хорошими бути ми не проти, але попрацювати заради того - руки опускаються.

Феофан Затворник. Що таке духовне життя і як на нього налаштуватися

(за книгою: Феофан Затворник. Что есть духовная жизнь и как на нее настроиться. - М.: Сестричество во имя преподобномученицы великой княгини Елизаветы, 2001. - 338 с.)

Доки я ознайомлюсь і опрацюю книжку Наполеона Хілла «Думай і багатшай», аби трохи відірвати вас від матеріального і нагадати про духовне – пропоную сьогоднішній твір. Книжка написана у вигляді листів до молодої жінки, яка нудиться світським життям, з острахом споглядає перспективу подальшого одруження і наступної соціалізації. Вона все більше схиляється до думки про монастир і служіння Богові. Автор допомагає їй зрозуміти всю суєтність тогочасного світу, а головне – біль власної душі та її прагнення до духовних звершень. Книжка заскладна для перекладу, оскільки написана напівцерковною російською мовою і відповідним стилем, тому дещо в перекладі може бути втрачено (що має слугувати для вас ще однією причиною ознайомитися з оригіналом). Отож, розпочнімо:

• Якщо буває у нас нескладність у житті, то вона майже завжди відбувається не стільки від глупоти, скільки від браку завзятості.
• Старі люди часто ненавмисно, в простих фразах висловлюють такі мудрі уроки, яких і в книгах пошукати – не знайдеш.
• Руху в сучасних людей багато, а життя немає.
• Егоїзм себе ставить метою, а все і всіх - засобом.
• Як не прикраашє хто своїх бажань, позаду завжди визирає егоїзм, який бажає повернути вас по-своєму чи зробити вас засобом.
• Цей вирок (егоїст, егоїстка) часто виносять тим, які не дозволяють вертіти собою або використовувати себе як засіб для егоїстичних цілей тих, які так про них судять.
• Скільки можливо, відмовляйтеся входити в коло світського життя, а коли втягнуті проти волі, тримайте себе так, ніби Вас там не було: бачачи, не помічайте і слухаючи, не чуйте.
• Кожна тілесна потреба, природно-проста, розмножується у безліч дотичних потреб через звичку і пристрасть до різних способів її задоволення.