Митрополит Сурожський Антоній. Молитва і життя (завершення)

От і завершується наше двотижневе знайомство (див. частина 1, частина 2, частина 3) з книжкою, присвяченою православному погляду на молитву (Митрополит Сурожский Антоний. Молитва и жизнь (Living Prayer. - London, 1966) / Пер. с англ.: Журнал Московской Патриархии. 1968. №№ 3-7 (с сокр.); Рига, 1992). Автор зробив спробу (як на мене – дуже вдалу) зібрати в одну невеличку книжечку інформацію про різні типи молитов (Господня, Ісусова, безмовна тощо) і дав сучасне і водночас згідне з святоотцівським переданням їх тлумачення. Значну увагу приділено молитвам, що ніби залишаються без відповіді, а також правилам молитовного життя для початківців. Знову ж автор дещо розходиться у своїх тлумаченнях з католицизмом і протестантизмом, однак мені все ж миліше наше православне, стримане і усвідомлене спілкування з Богом, ніж емоційні переживання католиків чи протестантизм протестантів. Вам своїх думок не нав’язую, а от виписками ділюся з радістю:

• Віри недостатньо, щоб здійснилося порятунок, вона повинна привести до правильних стосунків з Богом (як тут не згадати різноманітних сектантів/протестантів з їх щирим переконанням, що варто лише повірити – і тебе вже врятовано – прим. моя).
• Велика спокуса – відкласти молитву до того моменту, коли у нас пробудиться живе почуття до Бога, і вважати нещирою всяку молитву і всяке звернення до Бога в інший час.
• Ми повинні вірити в те, що є в нас, навіть якщо і не бачимо в собі цього в даний момент.
• Принесемо у своїй молитві кількість, якщо не в змозі принести якість.
• Коли прийде час, Святий Дух наповнить молитву вірну і терплячу змістом і глибиною нового життя.
• «Бідний не той, у кого нічого немає, як той, хто хоче того, чого не має» (Святий Іоанн Златоуст).
• Чим більше ми відчуваємо себе залишеними, тим необхідніше молитися.
• Дуже важливо пам'ятати, що Бог і ми вільні прийти або піти; і ця свобода має величезне значення, тому що вона є ознакою справжніх взаємин.
• Справжня відсутність Боже і справжня Його присутність - в однаковій мірі докази Його реальності і конкретності взаємин з Ним.
• Ми повинні бути готові приносити свою молитву і приймати все, що б не дав Бог.
• Аскетична поведінка полягає в пильності, - пильності воїна, який ... в якомусь сенсі не діє, тому що стоїть і нічого не робить; з іншого боку, він напружено активний, тому що він насторожі і абсолютно зібраний. Це точна подоба внутрішнього життя.
• Ми дуже часто позбуваємося нового контакту з Богом лише тому, що прагнемо знову пережити вже звідане.
• Бувають періоди, коли ми можемо поставити себе перед Богом тільки актом віри, зовсім не відчуваючи Його присутності.
• Марнославство - це стан залежності від реакції людей на нашу особистість.
• Повинна бути боротьба за те, щоб у кожну мить нашого життя бути тим, чим ми буваємо в кращі моменти.
• Що б ми не пережили, воно належить минулому і пов'язано з тим, якими ми були вчора, а не з тим, якими є сьогодні.
• Ми завжди повинні наближатися до Бога з усвідомленням, що ми Його не знаємо.
• Ми приходимо, бажаючи бачити Бога у визначеному аспекті, і спрямовуємо свої молитви не до Бога, а до того уявлення про Бога, яке в даний момент нас влаштовує.
• Не ми вміщуємо в собі Бога, але самі містимося у Ньому (у світлі цієї тези важливою видається думка, на яку натрапив нещодавно: хрещення – "баптисма" (буквально - занурення) має не лише практичну сторону, коли людина омивається водами, але й містичну, про яку й говорить цей вислів: людина занурюється у Бога – прим. моя).
• Жити спогадами неможливо.
• Молитися слід уважно, просто і правдиво, не замінюючи справжнього Бога жодним хибним богом, ідолом, плодом нашої уяви і не намагаючись отримати якесь містичне переживання (не властиве саме католицизму з його видіннями святих і емоційно-містичними переживаннями під час молитви – прим. моя).
• Не в безлічі слів ми будемо почуті Богом, а в їх правдивості.
• Досконала безмовність - це ідеальна молитва, за умови, однак, що це справжня безмовність, а не мрійливість.
• Ми дуже мало знаємо з досвіду, що таке глибоке мовчання тіла і душі, коли в душі панує цілковита тиша, коли досконалий мир наповнює тіло, коли припиняється всяка суєта і рух.
• Внутрішня безмовність - це відсутність усякого внутрішнього руху думок або емоцій, але це стан повної пильності, відкритості до Бога.
• Ми повинні, коли можемо, зберігати повне мовчання, але ніколи не слід допускати, щоб воно перетворювалося у почуття простого задоволення.
• Навіть ті, хто досяг споглядального безмовності, визнавали необхідним, коли відчували небезпеку духовного розслаблення, знову вживати слова молитви, доки молитва не відновить у душі безмовність.
• Перше, чого слід уникати в молитві – неправди Богові.
• Слід вчитися, поставивши себе перед Богом, передавати Йому всі наші турботи до єдиної, а потім полишати піклування про них.
• Ми повинні користуватися готовими молитвами, щоб навчитися, які почуття, які думки, які способи вираження нам слід розвивати, якщо ми належимо до Церкви. Це також допомагає у періоди сухості, коли нам майже нічого сказати.
• Мовчання Бога стерпіти набагато важче, ніж відмову.

Згадувана у книжці література

• «Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві» - найкраще введення до Ісусової молитви (є в українському перекладі, однак автор застерігає від прямого наслідування написаного в цій книзі, але радить її для розуміння суті молитви - прим. моя).
• «Мир всім людям злої волі!» - молитва, написана в концентраційному таборі ув’язненим-євреєм.
• Клайв Люїс "Листи Крутеня" (теж можна знайти в українському перекладі - прим. моя)
• Жан Даниєлу "Святі язичники"
• Юліанія Норічська "Хмара непізнаваного".