Православна періодика (серпень-вересень 2014)

Періодично я публікую виписки з православної періодики – сьогодні саме один з таких днів. Зважаючи на події в країні, значна частина матеріалів навіть у духовній пресі стосується питань війни (як матеріальної, так і духовної) та захисту національних інтересів. Але й серед таких заміток можна знайти досить перлин для «зрошування» наших запилених сучасними мас-медіа душ. Що я й спробував зробити:

Православний вісник (серпень 2014):

• Біси вселяються не у всіх людей, а спокушають – усіх.
• Ісус Христос не боявся говорити правду, але в Його правді не було ні глузування, ні злісної критики, ні приниження чи осудження.
• Наука тоді правдива, коли вона не суперечить Божественній істині.
• Церква лікує не хворобу, а її причину, тобто гріх.
• Ми [УПЦ КП] не зацікавленні у захопленні храмів, нам потрібна українська паства.
• Ми повинні пам’ятати, що Бог керує світом і від Нього залежить усе.
• Ворог ніколи не закріпиться там, де його не підтримує місцеве населення.
• Не забуваймо жити з Богом в серці.
• Внутрішнє, духовне життя людини реалізується через її природну сторону – тіло, розум і почуття.

Православний вісник (вересень 2014):

• Ніхто не має влади над своїм життям, бо не знає, коли він помре.
• Марія Магдалина стала апостолом для апостолів, бо перша звістила їх про воскресіння Ісуса Христа.
• Ми повинні постійно боротися з дияволом, а це означає, що треба боротися не тільки з гріховними ділами, але й з гріховними словами, і гріховними думками і почуттями.
• Потрібно будувати нерукотворний храм в душі кожного християнина – тоді наповниться змістом і потреба спорудження храмів земних, рукотворних.
• Церкви будуються доти, доки їх потребують людські душі.
• Коли люди перестають плакати над своїми гріхами, тоді починають плакати (мироточити) ікони (а ми думаємо, що то ми такі святі стали – прим. моя).

Голос Православ’я (серпень 2014):

• Люди не випадково об’єднуються один з одним – їх притягає схожість матеріальних і духовних інтересів.
• Серафим Саровский: «Бог піклується про кожну людину так, ніби вона у Нього - єдина».
• Кожен народ служить Богові так, як уміє – всією своєю історією, всією культурою і всією працею.
• Наднаціоналізм досяжний лише справжньому націоналісту.
• Гасло митрополита Іларіона (Огієнка): «Служити народові – то служити Богові!».

Голос Православ’я (вересень 2014):

• Іоан Ліствичник: «Зібране в юності живить і утішає тих, що знемогли в старості».
• Суть філософії Ніцше – у масштабній переоцінці цінностей, створенні нової моралі.
• «Залежність української Церкви від московського партріярха буде все в’язати: і лет, і розвій як церковної, так і політично-державної думки української нації» (Симон Петлюра у листі до Івана Огієнка).
• «У майбутніх конфліктах нашої держави з Москвою внутрішньо міцна, ієрархічно дисциплінована українська Церква може відіграти велике позитивне значення» (Симон Петлюра у листі до Івана Огієнка).
• Іоан Золотоустий: «Немає нічого страшнішого за гнів злої жінки. Краще мати справу з демонами, ніж з нею».
• Григорій Великий: «Попускаючи праведникам безвинно страждати, Господь показує нам, яким суворим судом Він покарає грішників, якщо випробовує стражданнями тих, яких Сам Він наповнює похвалами».
• Феофан Затворник: «Потрібно безжально спонукати себе до всього доброго і опиратися усім недобрим пориванням».
• Свобода людини стверджується у добрі через боротьбу зі злом.
• Зло не визначає дії людини, не примушує її, а тільки спокушає, зваблює.
• Через спокусу ми пізнаємо свій внутрішній гріховний стан.
• Ближній даний нам Богом для спокуси і пізнання ставлення до нас Бога (а також, як казав митрополит Сурожський Антоній, ставлення нас до Бога – прим. моя).
• Не треба шукати спокус, але ті спокуси, що прийшли, треба терпіти, не сумуючи і не розслаблюючись.
• Бог не допускає більше спокус, ніж людина може витримати.
• Опікування самим собою – абсолютна перешкода для життя в любові.
• Усі ми є витворами тих, хто нас любить або відмовляє нам у любові.
• Природа має тенденцію ніби обмежити невизначений страх, породжений занепокоєнням взагалі, певними видами страху, що носять назву «фобії».
• Подібно до того, як фобії перетягують на себе і конкретизують у собі загальне почуття страху, породжуваного занепокоєнням, так само педантичність і хвороблива скрупульозність обмежують і конкретизують загальне почуття провини.
• Безумство – це звичайна форма відмови від участі у житті з боку тих, для кого життя стає нестерпним.