Митрополит Сурожський Антоній. Вчіться молитися

(за книжкою: Митрополит Антоний Сурожский. Учитесь молиться. - М.: Фонд "Духовное наследие митрополита Антония Сурожского", 2012 – 96 с.)

Сьогодні – велике християнське і особливе українське свято – Покрова Пресвятої Богородиці. Тому й приготував для вас цей особливий подарунок – не традиційний для буднів набір з афоризму, крилатого латинського вислову, тлумачення іншомовного слова і фото природи, а справжній християнський скарб. Книжка наскільки сподобалася, що навіть не беруся її оцінювати. Більше того, аби знайшовся видавець, що залагодив би усі справи з авторським правом і виданням – я б сам, абсолютно безкоштовно і з великим задоволенням переклав би її на українську. Бо книжка і справді чудова. Мала за об’ємом, але неймовірно глибока за змістом. Колись я вже зазначав, що однією з ознак гарної книжки є неможливість виділити з неї окремі думки для виписок – потрібні цілі абзаци, але й при цьому дещо втрачається. Ця книжка з таких. Автор (вже відомий нам митрополит Антоній Сурожський) поставив просте на перший погляд завдання – навчити «що повинен знати і що може зробити той, хто хоче молитися». І виконав його відмінно, без сухих академічних міркувань, у формі живої розмови з сучасною людиною. Це й не дивно, адже книжка складена на основі проповідей о. Антонія, проголошених зі сходів бібліотеки Оксфордського університету (православним часто і, на жаль, обґрунтовано дорікають, що вони не йдуть «в народ» з місіонерською місією, на відміну від сектантів – о. Антоній чи наш сучасник о. Андрій Кураєв тут є приємними винятками). Тому читається книжка легко і в душу западає глибоко. Сподіваюся, мої виписки хоч трохи спроможні передати ці відчуття:

• Молитва - це зустріч, це стосунки, і стосунки глибокі, до яких не можна примусити насильно ні нас, ні Бога.
• Стосунки повинні початися і розвиватися саме у взаємній волі.
• Ми не маємо права скаржитися на відсутність Бога, тому що самі відсутні значно більше.
• Бог ніколи насправді не відсутній.
• Коли ми не чуємо, не відчуваємо відчутно Божої присутності, першим нашим пориванням повинна бути подяка: Бог милостивий, Він не приходить до часу; Він дає нам можливість озирнутися на себе, зрозуміти, і не домагатися Його присутності, коли вона була б нам в суд і в осуд.
• Щоб зустріти, побачити Бога, потрібно мати щось спільне з Ним.
• Ми хочемо отримати щось від Бога, а зовсім не Його Самого.
• Натхнення і напруженість нашої молитви часто народжуються не від Божої присутності, не від віри в Нього, туги за Ним, чуйності до Нього, а лише від того, що моє серце вболіває за когось, про щось – але не про Бога.
• Бог не може прийти до нас, бо нас-то немає, щоб Його прийняти. Не Він відсутній, а нас немає у такій [неуважній] "зустрічі".
• Поки ми справжні, поки ми є самими собою, Бог може щось для нас зробити.
• Ми завжди повинні хоча б пам'ятати про Його волі, навіть якщо поки що нездатні її виконати.
• Стародавній вислів: "Коли у юнака є наречена, він оточений вже не чоловіками і жінками, а просто людьми".
• Єдине, що ми можемо принести Богові – це наша безпросвітна туга про те, щоб стати такими, якими Бог взяв би нас.
• Якщо ми зустрінемо Бога зарано, раніше, ніж Його благодать допоможе нам зустріти Його – зустріч буде судом.


• Митар (Лк. 18:13), будучи здирником, лихварем, хижаком, знав з власного досвіду, що бувають моменти, коли без всякої причини - оскільки це ніяк не вкладається у його світогляд - він раптом пробачить борг, тому що його серце здригнулося і стало вразливим. Тому й покладав надію на Божу милість.
• Слід прагнути повного віддання себе в руки Божі; зазвичай же ми «намагаємося з усіх сил» і заважаємо Богові явити Його силу.
• Смирення не полягає в тому, щоб, як ми це завжди робимо, "прибіднятися", і думати і говорити про себе погане, і переконувати інших, ніби наші ходульні манери і є смирення.
• Латинською мовою humilitas («смирення») походить від слова humus - "родюча земля"; смирення - це стан родючої землі; земля завжди у нас під ногами, вона самоочевидна, вона забута; по ній ми ходимо - і ніколи її не згадаємо; вона відкрита всьому, в неї ми кидаємо відходи, все, що нам не потрібно. Вона безмовна і все приймає, - і самий гній, і покидьки вона приймає творчо і обертає їх у живе і життєдайне багатство.
• Раніше ніж стукати в двері Царства, треба усвідомити, що ми знаходимося поза ним, зовні.
• Все те, що ми загрібаємо у власні руки, щоб привласнити, буває тим самим вирване зі сфери любові.
• Отець Олександр Шмеман: "Вся їжа світу є любов Божа, яка стала їстівної".
• Бути багатим завжди означає збідніти на якомусь іншому рівні. Досить нам сказати: "Ось годинник - він мій", і затиснути його у руці, як ми стаємо володарями годинника, але позбуваємося руки. А якщо і розум замкнути на нашому майні, якщо замкнути і серце, щоб уберегти і ніколи не втратити те, що в ньому зберігається, то вони стають такими ж дрібними, як та річ, на якій ми замкнулися.

PS. Продовження виписок - у суботу. Дуже раджу до того часу прочитати цю невеличку книжечку самостійно, аби пересвідчитися, чи співпадуть наші улюблені вирази і думки.