(за книжкою: Митрополит Сурожский Антоний. Молитва и жизнь (Living Prayer. - London, 1966) / Пер. с англ.: Журнал Московской Патриархии. 1968. №№ 3-7 (с сокр.); Рига, 1992).
Православ’я часто звинувачують у відірваності від реального життя і занадто піднесеній ідеальності. З іншого боку, все більшої популярності набувають книжки про духовність, але без релігійності (якщо це взагалі можливо). Якось я мав необережність пообіцяти щонеділі пропонувати вам виписки з християнських книжок. Хоча сьогодні й субота, однак велике православне свято - Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього, тож пропоную вашій увазі особливу книжку.
Автор ставить за мету (як це робили і вже згадувані нами о. Серафим (Роуз) та о. Андрій Кураєв) показати актуальність і дієвість православного світогляду в сучасному світі. Здмухуючи піну протестантського екстазу, автор не лише стверджує дієвість молитви, але й говорить про необхідність важкої роботи над собою навіть у такій, здавалося б, суто духовній справі. Цікавою є авторська паралель між Господньою молитвою «Отче наш» та шляхом єврейського народу від єгипетського рабства до жаданої й обіцяної землі. Як завжди, перекладав з російської самотужки і, як завжди, пропоную вам прочитати всю книжку, а не лише обмежуватися моїми виписками:
- Молитва нічого не означатиме для того, у кого немає об'єкта молитви.
- Занадто часто відсутній акт поклоніння у серці, що спілкується з Богом.
- Любов і дружба глибокі тоді, коли ми можемо мовчати один з одним.
- Треба навчитися говорити з Богом, не порушуючи тишу близькості словами.
- Кожна зустріч з Богом – це Страшний суд.
- Досвід молитви можна пізнати лише зсередини.
- Потрібно любити Бога більше, ніж благополуччя, в якому Його немає.
- Не постійна думка про свої гріхи, а бачення святості Божої дозволяє святим пізнати свою гріховність (ця теза особисто для мене була певного роду одкровенням, адже читаючи Патерики, я весь час трохи бентежився постійними твердженнями великих святих про їхню гріховність. Виявляється, чим ближче ми до Бога, тим видніше нам наші гріхи – прим. моя).
- Молитва – це подорож, яка приносить не бентежні переживання (як це стверджують більшість східних релігій та й деякі протестантські проповідники – прим. моя), а нову відповідальність.
- Ми повинні бути готові відмовитися від багато чого задля того, аби перше місце віддати Богу.
- Зусиллям волі ми повинні постійно звертати до Бога.
- Все може бути відібране у нас, крім любові, і це робить любов тим єдиним, що ми можемо віддавати.
- Біля підніжжя Хреста Матір Божа стояла не в сльозах, як часто зображується у західному живописі; Вона досягла такої повноти єднання зі Своїм Сином, що Їй нема чому було опиратися.
- ні повстання, ні втеча не роблять нас вільними, тому що свобода є насамперед стан внутрішнє по відношенню до Бога, до самої себе і до навколишнього світу.
- Диявол хоче рабів, а Бог хоче вільних людей, воля яких була б згодна з Його волею.
- Саме по собі жебрацтво, стан рабства не є пропуском у Царство Небесне.
- Що б ми не мали - це ніколи не наше, які б багаті ми не здавалися.
- У кожну мить ми залишаємося жалюгідними жертвами обставин, над якими ми не владні і які ненавидимо.
- Як тільки ми виявляємо, що все Боже і все від Бога, ми починаємо входити в Божественне Царство і знаходити свободу.
- Для виховання вільної людини потрібно незрівнянно більше часу, ніж для усвідомлення свого рабського становища.
- Бути рабом, як це не тяжко, принизливо і гірко, - все ж якась форма захищеності, тоді як стан вільної людини – стан граничної незахищеності; ми беремо свою долю в свої власні руки, і тільки коли наша свобода корениться в Бозі, ми знаходимо іншу захищеність, впевненість зовсім іншого порядку.
Немає коментарів:
Дописати коментар