Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (завершення)

Обіцяв викласти завершення нотаток (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7, ч. 8) ще минулого тижня, однак недільне свято стало чудовою нагодою для статті про Тетянин день. Тож мусив перенести на сьогодні останню частину виписок з автобіографії Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Минулу порцію нотаток ми закінчили моментом повернення Ганді в Індію, де він продовжує активну політичну та суспільну діяльність і засновує «Сатьяграху ашрам», у який, всупереч усім традиціям і згідно власних переконань, приймає сім’ю «недоторканних». Досвід, набутий у сатьяграхі в Південній Африці, він використовує для змивання «плями індіго» з однієї з індійських провінцій – Чампарану, а також допомагає у боротьбі за свої права текстильникам з Ахмадабаду (докладніше почитайте самі, там досить захопливий сюжет). А тут ще й селяни, через неврожай відчуваючи загрозу покарання за несплату податків, звертаються до Ганді, що поступово стає символом справедливості, за допомогою. … Ганді все важче «бути всім для всіх», але робота починає давати свої результати (одним з найвеличніших можна вважати всеіндійський (!) день посту і молитви). Наприкінці книжки Ганді розповідає про відомий рух «кхаді» - використання лише тканин індійського виробництва, навіть якщо вони гірші за якістю (саме з цього приводу Чарльз Вілен у своїй відомій книжці «Гола економіка» називає Ганді видатним політиком, але поганим економістом). Поступово цей рух перетворився у цілу ідейну концепцію «неспівробітництва», що стала одним з об’єднавчих принципів для усього індійського народу і, з часом, призвела до його незалежності. Опис подій у книжці закінчується 1921 роком, оскільки, як пише сам Ганді, він на той час став уже наскільки публічною особою, що все інше можна прочитати у доступних матеріалах. Наостанок Ганді знову звертається до моральних основ життя людини, закликає до самоочищення і смирення. Я ж, уже традиційно, наприкінці виписок наведу список літератури, яку згадує Ганді (там і професійно-юридична, і релігійна, і оздоровча). А поки – невеличка порція цитат:

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 8)

Сьогоднішніми виписками мало завершитися і так задовге (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7) наше знайомство з життєписом Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Адже виписки розтяглися аж на 8 публікацій, і не факт, що я нічого не пропустив (та й не обов’язково те, що зацікавило мене, було цікаво вам – і навпаки). Та концентрація подій в останніх розділах книжки наскільки велика, що маю, аби не суперечити своїм правилам, розділити виписки на дві частини. І власне виписок у цих частинах буде менше, а більше – мого короткого переказу змісту. Отож, минулого разу ми закінчили початком Першої світової війни. Ганді не міг залишатися осторонь і зібрав цілий санітарний загін. Такий благородний вчинок викликав не лише осудження у певної частини індійців (адже Ганді збирався допомагати їх поневолювачам - англійцям), але й став певним випробовуванням для самого Ганді: по-перше, через його відразу до насильства (саме тому він орієнтувався саме на медичну, а не бойову частину), а по-друге – через командира–англійця, який спробував зайнятися «дідовщиною». Та все закінчилося добре (як саме – читайте у книжці). Потім Ганді захворів на плеврит, і використав хворобу для нових експериментів з харчуванням (як ви пам’ятаєте, на той час він уже цілковито відмовився від молочних і м’ясних продуктів, борошняних виробів і бобових). Ганді пробує сироїдіння – але не отримує бажаного результату. Як не дивно, лише повернення на батьківщину зцілило його. Але про це – вже наступного разу:

• Якщо страх перед в'язницею зникає, репресії тільки збуджують дух народу (пам’ятаєте, одним з інструментів сатьяграхи якраз і була спроба переповнити в’язниці невинними людьми - прим. моя).
• Порятунок народу залежить від нього самого, від його готовності страждати і жертвувати собою.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 7)

Поступово наближається до завершення (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6) наше опосередковане знайомство з людиною, життям і світоглядом якої захоплювалися такі відомі особистості, як Лев Толстой, Бенджамін Франклін, Мартін Лютер Кінг, Альберт Ейнштейн та Ромен Ролан (з новіших слід згадати, наприклад, Робіна Шарму). У сьогоднішній частині своєї автобіографії (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.) Ганді продовжує описувати свої експерименти з харчуванням і релігійні пошуки. Якщо минулого разу він відмовився лікувати м’ясним бульйоном свого сина – цього разу захворіла дружина. І їй теж прописали такий бульйон. На щастя, цього разу дружина і діти були повністю на його боці. Але слід було якось лікуватися – і Ганді, що вже десять років не вживав солі, намовляє до цього (а також до відмови від бобових) і дружину. Ганді не стверджує однозначно, що саме це допомогло – але дружина одужала. Сам Ганді поступово переходить на фруктово-горіховий режим харчування, але при цьому постійно підкреслює (ви побачите це у виписках), що слід прагнути до самообмеження з високими моральними ідеалами, а не зводити все до дієти. На фермі імені Толстого він також привчає учнів до обмеження в харчуванні, використовуючи їх релігійні переконання. Паралельно він прагне вдосконалити систему тодішньої освіти, акцентуючись на моральних якостях учня. Власним прикладом він навчає і виправляє недоліки учнів – і не лише дітей: навколо нього об’єднується все більше індійців і навіть англійців. І тут починається Перша світова війна…

• Прагнучи насолодитися чуттєвими задоволеннями, ми врешті-решт втрачаємо навіть саму здатність до насолоди.
• Немає більшого сліпця, ніж той, хто не бажає бачити.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 6)

Триває наше знайомство (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) з життєписом видатного громадсько-політичного і релігійного діяча Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Повернувшись до Індії, Ганді, аби краще відчути становище народу, вирушає в мандрівку. При цьому обирає наймасовіший вид транспорту – залізничний, у найгіршому його варіанті – третій клас. З новими враженнями він повертається додому, де на нього чекає нове випробування – десятирічний син захворів на черевний тиф, ускладнений запаленням легень. Лікар рекомендує м’ясний бульйон і яйця, але ж Ганді на той час вже став переконаним вегетаріанцем і привчив до цього всю свою родину. Тож Ганді вирішує лікувати його самостійно, використовуючи піст і водні процедури. На щастя, все завершилося добре – і Ганді знову вирушає в Південну Африку, де з новою силою розгорілася боротьба індійський поселенців за свої права. Також тривають релігійні пошуки Ганді – зокрема, він зближується з теософами і відкриває для себе величну «Бгаґавад-Ґіту» (пам’ятаєте, у минулих виписках Ганді навіть поставив собі мету вивчити її напам’ять). Не припиняє автор і пошуків природних способів лікування – наприклад, вологою землею. Про все це (і багато іншого) читайте у самій книжці, я ж потішу вас лише невеликою часткою виписок з неї:

• Такі слова, як «апариграха» (відмова від власності, некорисливість) і «самабхава» (врівноваженість), цілком заволоділи моєю увагою.
• Той, хто бажає порятунку, має діяти подібно довіреній особі, яка, хоча і розпоряджається великим майном, не вважає жодної з його частин своєю власністю.
• Мені відомий тільки один метод місіонерської діяльності - це особистий приклад і розмови з тими, хто шукає знання.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 5)

Новорічно-різдвяні свята поступово прямують до завершення, і час повертатися у робоче русло. Тож сьогодні ми продовжуємо читати автобіографію Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Як ви пам’ятаєте (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4), ми залишили автора в момент, коли сатьяграха в Південній Африці сягнула свого апогею. Але не менш напруженими були і внутрішні пошуки Ганді. Зокрема, у 37 років він вирішує прийняти обітницю брахмачарія (щось досить умовно подібне до нашого чернецтва). Утримання від статевих стосунків з дружиною, піст і самообмеження займають усе більше місце в книжці. Він повертається в Індію і намагається ще більше спростити своє життя (чим викликає законні нарікання рідних, що не давали своєї згоди на такі утиски). Також він продовжує активну участь у громадсько-політичному житті – зокрема, бере участь у засіданні Всеіндійського конгресу. Не залишає Ганді поза увагою у своїй книжці й релігійні пошуки – наприклад, він досить негативно висловлюється щодо пожертв та принесення у жертву тварин. Тож книжка стає все інформаційно-насиченішою, і я вкотре закликаю вас прочитати її самостійно. Для заохочення – чергова порція виписок:

• Мій розум кружляв бурхливим морем сумнівів.
• Наші пристрасті настільки сильні, що ними можна керувати лише за умови, якщо обмежити їх строгими рамками як зовні, так і зсередини.
• Піст з метою гамування пристрастей - безсумнівно, дуже корисний.
• Є люди, яким пост не допомагає, бо вони вважають, що можна стати невразливим до спокус, суто механічно дотримуючись посту (практично всі релігії закликають не перетворювати піст на дієту – прим. моя).

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 4)

Новорічна ейфорія поступово стихає, і я пропоную подумки перенестися у Індію та Південну Африку, де триває боротьба індійський переселенців під проводом Махатми Ганді за свої права (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). У попередніх розділах (див. частина 1, частина 2, частина 3) ми підійшли до періоду в житті Ганді, коли він почав усе глибше занурюватися у громадсько-політичне життя, однак у біографії він вділяє увагу й іншим сферам свого життя.
Зокрема - вихованню дітей. У книжці досить цікаво (і відверто) описуються спроби Ганді привчити дітей до європейського одягу й манер поведінки (хоча сам він визнає, що у більшості суперечок з дружиною і дітьми «переконували не стільки відповіді, скільки сила авторитету»). Хто має дітей, особливо малого віку – знайде багато повчального і корисного.
Та політика відбирала все більше часу. І тут цікавими виявилися експерименти Ганді з пошуком джерел фінансування для індійського Конгресу. Спочатку він, цілком у дусі Кійосакіївських понять «актив/пасив» (див. Кійосакі Р., Лечтер Ш. «Багатий тато, бідний тато») зібрав початкові кошти, купив на них нерухомість, здав її в оренду й забезпечив організації постійне джерело прибутків. Але згодом побачив, що це «розбещує» організацію, робить її певним чином незалежною від суспільства, до якого вона повинна прислухатися і якому має служити. Тому, цитую Ганді, «я прийшов до твердого переконання, що громадським організаціям не слід мати постійних фондів». Вони повинні існувати лише на пожертви громади. Чому так? Ганді й на це дає відповідь: «Щорічні пожертви у фонд організації – це перевірка її популярності та чесності її керівництва; і я вважаю, що кожна організація повинна пройти таку перевірку». Цікаво, скільки організацій України, що називаються себе громадськими, спромоглися б пройти таку перевірку? Поміркуйте самі, а я «пригощу» вас черговою порцією виписок:

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 3)

Недільна днина, і ми продовжуємо (див. частина 1, частина 2) читати захопливий життєпис визначного громадського діяча світового рівня – Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.).
Як ви пам’ятаєте, учора ми залишили його на кораблі, що наближався до берегів Англії (на човні молодого Ганді, до речі, знову намагалися спокусити м'ясом). У наступній частині книжки йдеться про його навчання і початок адвокатської кар’єри, про розчарування у цій професії та постійні релігійні пошуки. Ганді повертається в Індію, намагається розпочати адвокатську практику, підзаробляє репетиторством з англійської мови.
Та робота все більше починає конфліктувати з його принципами – наприклад, Ганді так і не примусив себе давати хабарі. Тому він погоджується на пропозицію попрацювати адвокатом в Південній Африці. Саме з цього моменту книжка частково розповідає про вже відомі нам події (див. «Сатьяграха у Південній Африці»). Сам Ганді постійно наголошує, що всі тонкощі виникнення і розвитку сатьяграхи можна прочитати саме там, а в автобіографії описує лише те, що стосується власне його. Наприклад, як його виганяли з першого класу на пароплаві й потязі, як змушували їхати не в диліжансі, а поруч з кучером тощо. І не лише його – це стосувалося всіх індійців. Що, в результаті, і призвело до соціального вибуху, про який ми вже знаємо. Отож, сьогоднішні виписки:

• Молитва не потребує слів.
• Молитва – вірний засіб очищення серця від пристрастей. Але вона повинна поєднуватися з повним смиренням.
• Колінопреклоніння і молитви не забобони: побожні душі, не можуть поклонятися простому мармуру. В них горить справжня любов, і вони поклоняються не каменю, а божеству, символом якого є камінь.
• Нас, тобто тих, хто ще «не цивілізований», вельми дивує, коли вартість напоїв перевищує вартість їжі.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 2)

Сьогодні продовжуємо (див. частина 1) читати виписки з автобіографії Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.).
Минулого разу ми закінчили на експериментах Ганді з харчуванням – зокрема, його спробі почати їсти м’ясо (після яких йому ще довго ввижалося, що у шлунку чути плач з’їденого ним козеняти). Також у цей час Ганді відмовляється від кави і чаю, вживаючи виключно воду чи какао.
Наступна частина книжки присвячена релігійним пошукам автора. Зокрема, він знайомиться і відразу ж захоплюється «Рамаяною» та «Бхагавадгітою», однак приглядається й до інших релігій, зокрема – християнства. На жаль, переважно йому доводилося зустрічатися з протестантами, тому враження (як ви побачите з виписок) були не найкращими. Закінчивши навчання у школі, Ганді вирішує їхати вчитися на адвоката в Англію. Члени його касти були проти поїздок за кордон – і він пориває зі своєю кастою. Ганді докладно описує свою мандрівку та перші дні життя в Лондоні – але це залишимо на завтра:

• Враження, одержані в дитинстві, пускають глибоке коріння, і я завжди шкодую про те, що мені в ту пору не читали більше гарних книжок (батьки, читайте своїм дітям більше книжок, аби вони потім не казали такого і про вас - прим. моя).
• Яка ж це релігія, якщо вона примушує людину їсти м'ясо, пити спиртне і змінювати одяг (Ганді, почувши, що охрещений індус все це робить, плутає поняття «дозвіл» і «примус». Тут доречно згадати слова апостола Павла з його Першого послання до коринфян: «Усе мені дозволено, та не все корисне» (1Кор, 6:12) – прим. моя)
• Заповідь «відповідай добром на зло» стала моїм керівним принципом.

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя

(за книжкою: Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.).

Сьогодні розпочинаю викладати виписки з автобіографії Ганді - твору, прочитати який радять у багатьох книжках із самовдосконалення. Більшість з нас уявляє Махатму Ганді лише як визначного політичного і суспільного діяча (особливо якщо ви прочитали книжку про сатьяграху в Південній Африці, яку ми розглядали перед цим). Насправді він, хоч і народився в сім’ї прем’єр-міністра однієї з індійських провінцій, мав досить суворе, як на наш погляд, дитинство. Чого варте лише одруження його на незнайомій дівчині в 13 (!) років, та ще й після того, як він був уже двічі заручений з іншими дівчатами, які померли. Причина одруження? У батьків було три сина, і вони вирішили, одружуючи старшого, заразом одружити й двох інших, аби тричі не витрачатися на весілля.
Також на початку книжки розповідається про шкільні роки Ганді, його захоплення мандрівками замість уроків фізкультури та спробу почати їсти м’ясо (батьки додержувалися вегетаріанства з релігійних мотивів). Намагаючись бути чесним з читачем, автор не приховує і своїх негативних чи негідних вчинків – занадто жорстоких ревнощів до дружини, відвідання публічного будинку чи захоплення курінням і пов’язаними з цим крадіжками. Як бачите, образ далекий від ідеального (як, власне, і кожна людина), тож читається книжка справді легко – спробуйте, не пожалкуєте. Я ж пропоную лише деякі виписки:

• Можливе для одного - можливе для всіх.
• Я просувався вперед, керуючись внутрішнім світлом.
• Той, хто шукає істину, повинен бути смиреннішим пилу.
• Я знаю, що мої погані пристрасті віддаляють мене від творця, але я ще не в силах позбутися їх (у книжці скрізь слова «Творець», «Бог» стоять з малої літери, але я не знаю, чи так у радянському виданні, чи й у самого Ганді – прим. моя).

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (завершення)

Сьогодні завершуємо (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) наше знайомство з книжкою Мохандаса Карамчанда Ганді про становище індійців у Південній Африці та способи його нормалізації (правильніше було б сказати «олюднення», бо ставлення до них в певних регіонах Африки було далеким від навіть тодішніх стандартів - чого варте лише невизнання шлюбів).
Як ви пам’ятаєте, учорашні виписки ми закінчили згадкою про ферму імені Толстого. У книжці автор досить докладно описує її устрій та порядок, проблеми і здобутки. Величним фіналом книжки (як, власне, і боротьби) була велична хода сотень індійців з сім’ями і дітьми, організована проти обмежень на переміщення індійців. Як ви пам’ятаєте, одним зі способів тої боротьби було потрапляння у в’язниці. От і цього разу вони вирішили разом перетнути кордон однієї з африканських псевдо-держав, аби таким чином висловити свою незгоду. На щастя, до силового протистояння не дійшло (хоча й було досить близько), але це нітрохи не зменшує напруження останніх сторінок. Тож, хто не хоче читати усю книжку – перечитайте хоча б кінець, не пожалкуєте. А я викладаю свої виписки (вийшли трохи завеликими, але розривати на два дні не хочу):

• У Бога стільки ж вух, скільки є прохачів.
• Я вважав, що хвороб бути не повинно, оскільки ми жили простим життям.
• Я навіть найменшої речі не зроблю поспіхом. Я подумаю про неї і зважу основну ідею. Потім я обміркую, які слова підходять для теми, а тоді візьмуся за письмо. Якби кожен робив так, як я, скільки часу це б заощадило? А націю це вберегло б від лавини напівсирих ідей, які зараз погрожують поховати її під собою.
• Потуранню собі не повинно бути місця у випадку справжньої дружби.
• Бути переконаним, що певна поведінка є насильством або гріхом – це одне, а мати силу діяти відповідно до цього переконання – зовсім інше.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 5)

Надійшли вихідні – і ми знову читаємо Махатму Ганді (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4). Боротьба індійців Південної африки за свої права сягає піку, в’язниці переповненні, люди готові перейти до насильницького протистояння (проти чого активно заперечує Ганді, відстоюючи свої ідеї перемоги без насильства).
Паралельно продовжує розвиватися організаційна структура руху, вишукуються джерела фінансування для ув’язнених і видання власних газет. Серед усіх індійських та англійських прізвищ око раптом затримується на зовсім незвичному слові – «Толстой». Так, саме той Лев Миколайович, про якого знаємо ще зі шкільної лави. Виявляється, Ганді захоплювався ідеями Толстого (а той, до речі, навзаєм виявляв захоплення роботою Ганді), і навіть назвав ферму, де мали працювати і жити родини ув’язнених – фермою імені Толстого. Та не буду переповідати усіх нюансів – прочитайте самі. Моя справа – виписки:

• Мене утримує Бог; люди – лише інструменти Його всесильної волі.
• Всі праведні рухи спонтанно приваблюють до себе різноманітних чистих і некорисливих помічників.
• Виразку підозри не вилікуєш аргументами чи поясненнями.
• Я навмисне здійснив якнайсильніше зусилля, щоб викинути зі свого серця будь-який страх, включно зі страхом смерті.
• Від знання, яке зупиняється в голові й не проникає в серце, дуже мало користі у критичні часи.
• Внутрішня сила духу переважно випаровується, коли людина отримує і приймає підтримку ззовні.
• Груба сила була панівним чинником у світі впродовж тисяч років, і людство весь цей час пожинало її гіркі плоди.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 4)

Сьогодні – черга четвертої порції виписок з книжки, яку читаємо вже другий тиждень (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3). Оскільки часу обмаль (на дворі вже глупа ніч, а завтра доведеться погратися в «ранню пташку»), вступну частину дозвольте скоротити до мінімуму. Наголошу лише, що частина виписок, представлена цього разу, стосується самого розпалу боротьби, зображеного в книзі, тому стосуватиметься в першу чергу людського фактору громадського руху. Тож, прошу:

• Образа, завдана одному невинному представнику народу, дорівнює образі народу в цілому (на цьому досить активно, хоча й не завжди обґрунтовано, наголошує сучасна Америка – прим. моя).
• Не повинно бути різниці між рішенням людини і присягою, прийнятою іменем Божим.
• Чоловік, який зважено та свідомо приймає на себе зобов’язання й потім його не виконує, зраджує свою мужність.
• Людина, що легковажно дає своє слово, а потім не дотримується його, стає посміховиськом і гідна покарання як тут, так і в потойбіччі.
• Людина, яка навіть час від часу приймає обітницю, обов’язково спіткнеться.
• Є мудрість у тому, щоб серйозні кроки здійснювати з величезною обережністю та ваганнями. Проте обережність і вагання мають свої межі.
• Поки залишається бодай жменька людей, вірних своїй обіцянці, то у боротьби може бути тільки один кінець – перемога.
• Сила переконання є такою, що людина зрештою стає тим, ким вона себе вважає (на цій тезі побудовано більшість книжок з самовдосконалення - прим. моя).
• Люди почуваються розгублено, коли їх просять записати усну обіцянку.
• Куплена допомога ніколи не зрівняється з чисто добровільною службою.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 3)

Учора обіцяв – сьогодні виконую: викладаю чергову порцію виписок (див. частина 1, частина 2) про визвольний рух індійців Африки під проводом Махатми Ганді (хоча він у своїй книжці всіляко намагається применшити власну роль, чимось уподібнюючись до Франкліна з його тезою про необхідність представляти свої добрі починання як задум багатьох).
Боротьба поступово переходить у гостру фазу, тож Ганді досить гостро висловлюється про англійський бюрократичний апарат та розповідає про формування Індійського конгресу Африки. У книжці показується, як з’явився сам термін сатьяграха (Сила, породжена Істиною), а також пояснюється відмінність цього руху від «пасивного опору» - але про це читайте самостійно, одним рядком цього не розповіси. Намагаюся виписувати лише коротенькі цитати, аби не ускладнювати сприйняття:

• Тема, яка вважається вартою того, щоб її передали телеграфом, начебто набуває важливості, яку не обов’язково має насправді (інтернет поступово відучує нас вірити друкованому слову, але раніше воно мало просто неймовірну силу – прим. моя).
• Якщо описати якусь подію сторонній людині, вона вбачає в цьому більше, ніж ми збиралися передати.
• Чоловік, що збирається вступити у війну, не може наводити такий аргумент («а раптом ми програємо» – прим. моя), не зрадивши своєї мужності.
• Видавати себе за того, ким ти є насправді, й діяти відповідним чином – це не останній, а перший крок до практичної релігії.
• Якщо у нас буде воля, то Бог дасть нам можливості.
• Вирішивши одного разу служити, ми повинні припинити розрізняти гідну роботу й негідну.
• Навіть щире бажання допомогти справляє враження на іншу сторону, й воно подвійно цінується, коли його зовсім не очікують.
• Не слід зневажати жодну людину, якою б скромною чи незначущою на вигляд вона не була.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 2)

Продовжуємо (див. частина 1) читати книжку Мохандаса Карамчанда Ганді (більше відомого як Махатма Ганді) про його участь у боротьбі африканських індійців за свої права. Минулого разу вступ вийшов завеликий, тому сьогодні спробую бути стислішим.
Дотримуючись обіцянки, розповім, як англійські плантатори намагалися примусити працювати африканців, перетворивши їх ледь не на рабів, і що з того вийшло (а справа дійшла до війни). Також, оскільки Ганді вже закінчив історичний екскурс і починає розповідати про заснування індійської громадської організації, зустрінете й до сьогодні актуальні виписки про посадових осіб. Отож:

• В усьому, створеному природою, є краса.
• Кажуть, що негри не можуть зробити нічого квадратного. Їхні очі звикли бачити та створювати лише круглі речі, адже у природі ми ніколи не знайдемо прямих ліній чи прямокутних фігур.
• Зулуська мова дуже милозвучна. Більшість слів закінчуються широким звуком “а”, тож мова звучить м'яко та приємна на слух (у інверсійному словнику української мови лише перелік слів, які закінчуються на «а», займає 68 (!) сторінок – прим. моя).
• Цивілізація неминуче призводить до множення потреб.
• Для того, щоб збільшити потреби негра та навчити його цінності праці, на нього було накладено подушний податок і податок на будинок. Якби ці побори не було встановлено, то цей народ землеробів, який жив на своїх фермах, не пішов би в копальні завглибшки в десятки й сотні метрів для видобутку золота і діамантів (адже їм, за свідченнями Ганді, аби забезпечити себе і свою родину, достатньо було працювати на землі лише 6 місяців на рік – прим. моя).
• Справжнє страждання, яке мужньо переносять, розтоплює навіть кам'яне серце.
• Навряд чи знайдеться негр, який після контакту з цивілізацією уник зла пиятики (хто з вас вдруге не спіткнувся на слові «негр», звично замінивши його на толерантне «афроамериканець»? – прим. моя).

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Закінчивши робити виписки з автобіографії Франкліна, звернув свій погляд на інший життєпис, який також часто згадується у різноманітній літературі на тему самовдосконалення – біографію Ганді. Однак, розпочавши читати, натрапив на рекомендацію самого автора прочитати спочатку іншу його книжку – про боротьбу індійців за свої права у Східній Африці. З поваги до автора і зважаючи на те, що згадувана книжка перекладена українською (щира подяка Артему Чапаю), взявся до роботи.
Аби ви розумілися, про яку боротьбу йдеться – спробую коротко охарактеризувати ситуацію: коли у Африці було відкрито значні поклади золота й діамантів, там активно почала розвиватися видобувна промисловість. Також виявилося, що місцевий клімат дуже сприятливий для вирощування цукрової тростини, чаю та кави. Однак змусити працювати африканців було досить складно (далі у виписках побачите, яким способом їх примусили до цього). Тож власники копалень та плантацій знайшли вихід – запросили на роботу індійців (укладався контракт на 5 років). З часом робітники звільнялися, але не поверталися до Індії, а залишалися, займаючись рільництвом та торгівлею. Англійські бізнесмени побачили в цьому невигідну для них конкуренцію, тому почали всілякими способами утискувати звільнених контрактників.

Про тиранів, правосуддя і смолу

Афоризм:

Два найбільших тирани на землі - випадок і час. Йоганн-Готфрід Гердер.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Fiat iustitia, pereat mundus [фіат юстіціа, переат мундус]: нехай здійсниться правосуддя, хоч би загинув світ! Іноді вживають у зворотньому порядку: «Pereat mundus, fiat iustitia [переат мундус, фіат юстіціа]» – хоч би загинув світ, та правосуддя має відбутися; правосуддя понад усе.

Значення іншомовного слова:

Терпентин (нім. Terpentin, від грец. τερεβίνθινος – терпентинний): в’язка прозора смола, яка виділяється з поранених хвойних дерев. З терпентину отримують скипидар, каніфоль тощо.