Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (завершення)

Сьогодні завершуємо (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) наше знайомство з книжкою Мохандаса Карамчанда Ганді про становище індійців у Південній Африці та способи його нормалізації (правильніше було б сказати «олюднення», бо ставлення до них в певних регіонах Африки було далеким від навіть тодішніх стандартів - чого варте лише невизнання шлюбів).
Як ви пам’ятаєте, учорашні виписки ми закінчили згадкою про ферму імені Толстого. У книжці автор досить докладно описує її устрій та порядок, проблеми і здобутки. Величним фіналом книжки (як, власне, і боротьби) була велична хода сотень індійців з сім’ями і дітьми, організована проти обмежень на переміщення індійців. Як ви пам’ятаєте, одним зі способів тої боротьби було потрапляння у в’язниці. От і цього разу вони вирішили разом перетнути кордон однієї з африканських псевдо-держав, аби таким чином висловити свою незгоду. На щастя, до силового протистояння не дійшло (хоча й було досить близько), але це нітрохи не зменшує напруження останніх сторінок. Тож, хто не хоче читати усю книжку – перечитайте хоча б кінець, не пожалкуєте. А я викладаю свої виписки (вийшли трохи завеликими, але розривати на два дні не хочу):

• У Бога стільки ж вух, скільки є прохачів.
• Я вважав, що хвороб бути не повинно, оскільки ми жили простим життям.
• Я навіть найменшої речі не зроблю поспіхом. Я подумаю про неї і зважу основну ідею. Потім я обміркую, які слова підходять для теми, а тоді візьмуся за письмо. Якби кожен робив так, як я, скільки часу це б заощадило? А націю це вберегло б від лавини напівсирих ідей, які зараз погрожують поховати її під собою.
• Потуранню собі не повинно бути місця у випадку справжньої дружби.
• Бути переконаним, що певна поведінка є насильством або гріхом – це одне, а мати силу діяти відповідно до цього переконання – зовсім інше.
• Якщо начальник станції погано налаштований, він може по-всякому завдавати клопотів пасажирам, залишаючись цілком у рамках правил та інструкцій (і це стосується не лише того начальника станції: кожен начальник (а більшість з нас має підлеглих чи хоча б сім’ю) може нашкодити: давайте про це пам’ятати – прим. моя)
• Для борця сама боротьба – перемога.
• Корисно потішити своїх послідовників у випадках, де не йдеться про принципове питання.
• Коли неподобство, яким би кричущим воно не було, триває довгий час, то люди звикають до нього, і стає важко підняти у них почуття обов’язку опиратися йому, й не менш важко переконати світ, що це взагалі неподобство (здається, більшість сучасних неподобств саме на це і розраховують – прим. моя).
• Світ учиться застосовувати до людини ті самі стандарти, які та застосовує до себе.
• Молитва з глибини душі – це найчистіша з усіх жертв.
• Світ стоїть на фундаменті з істини.
• Залежна людина не може сподіватися на щастя навіть уві сні.
• Бідняки не знають страхів.
• Людині, яка має віру в себе та силу, що випливає з віри, байдуже, якщо інші дивляться на неї зверхньо. Вона покладається тільки на свою внутрішню силу.
• Я не можу уявити більшу втрату для людини, ніж втрата самоповаги.
• Твердість і сміливість – якості, які обов’язково справлять враження навіть на супротивника.
• Європейці дбайливо, а ми недбало ставимося до трьох речей: чистота води, чистота доріг і чистота санітарних зручностей.
• Можна багато що зробити, якщо слуга народу справді служить, а не диктує народові (агов, «слуги народу», маєте чудове пояснення вашої неспроможності – прим. моя).
• Там, де лідер сам стає слугою, немає суперників, які б заявляли своє лідерство (напрошується паралель з Древніми Грецією та Римом, де були справжні лідери, які на перший план ставили служіння народові, а не сучасні «заробітчани» - прим. моя).
• Коли у людей було трохи вільного часу, вони займали його внутрішніми чварами (найкраще це знали на флоті, тому моряки не мали жодної вільної хвилини, весь час наводячи лад на судні – прим. моя).
• Тваринна пристрасть не знає сорому.
• Ми повинні не оплакувати мертвих, які не повернуться до нас попри весь наш жаль. Ми повинні працювати для живих.
• Якщо хтось хоче миру, він має шукати його всередині себе.
• Почуття любові спить, хоч і присутнє в усьому людстві.
• Немає інтересу вбивати того, хто готовий до смерті.
• Солдатам не личить обирати собі командирів або наполягати на тому, що вони слухатимуться лише одного з них.
• У крайньому випадку влада займає місце закону (іноді здається, що у нас усі випадки «крайні» - прим. моя).
• В англійському законодавстві існує сентенція, що король не може вчинити неправильно (не тому, що він усе робить правильно, а тому, що все, що робить король, правильно – прим. моя).
• Якщо влада має звичку часто виходити за визначені для неї межі, вона не може бути корисною для загального блага.
• Проти людей миру належить застосовувати тільки мирні методи.
• Ми – просто інструменти Всевишньої Волі й тому часто не знаємо, що допомагає нам іти в перед, а що стає перешкодою. Тож ми повинні задовольнятися лише знанням про засоби, і якщо вони чисті, то ми можемо без страху залишити мету саму на себе.
• Вже самого бажання влади вжити певного заходу цілком вистачає як причини, щоб його вжити.
• Посадовці схильні залякувати тих, хто покірно їм підкоряється, й будуть коректними з тими, хто сам поводиться коректно і не схиляється.
• Санскритська приказка: «Пробачення – прикраса сміливого».
• Недовіра – знак слабкості.
• Індивіди чи сукупності індивідів не можуть запозичити в інших якості, якими не володіють самі.
• Є закон природи, що річ можна утримати в той самий спосіб, у який її було набуто. Річ, набуту за допомогою насильства, можна утримати тільки насильством, тоді як те, що набуте істиною, можна утримати лише істиною.

PS. Як ви пам'ятаєте, за цю книжку ми взялися, бо Ганді сам на початку своєї автобіографії порадив почати саме з неї. Цю прочитали - можемо повертатися до життєпису (але не забудьте про новорічно-різдвяні свята, в публікаціях можлива невеличка перерва).