Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (завершення)

Сьогодні завершуємо (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) наше знайомство з книжкою Мохандаса Карамчанда Ганді про становище індійців у Південній Африці та способи його нормалізації (правильніше було б сказати «олюднення», бо ставлення до них в певних регіонах Африки було далеким від навіть тодішніх стандартів - чого варте лише невизнання шлюбів).
Як ви пам’ятаєте, учорашні виписки ми закінчили згадкою про ферму імені Толстого. У книжці автор досить докладно описує її устрій та порядок, проблеми і здобутки. Величним фіналом книжки (як, власне, і боротьби) була велична хода сотень індійців з сім’ями і дітьми, організована проти обмежень на переміщення індійців. Як ви пам’ятаєте, одним зі способів тої боротьби було потрапляння у в’язниці. От і цього разу вони вирішили разом перетнути кордон однієї з африканських псевдо-держав, аби таким чином висловити свою незгоду. На щастя, до силового протистояння не дійшло (хоча й було досить близько), але це нітрохи не зменшує напруження останніх сторінок. Тож, хто не хоче читати усю книжку – перечитайте хоча б кінець, не пожалкуєте. А я викладаю свої виписки (вийшли трохи завеликими, але розривати на два дні не хочу):

• У Бога стільки ж вух, скільки є прохачів.
• Я вважав, що хвороб бути не повинно, оскільки ми жили простим життям.
• Я навіть найменшої речі не зроблю поспіхом. Я подумаю про неї і зважу основну ідею. Потім я обміркую, які слова підходять для теми, а тоді візьмуся за письмо. Якби кожен робив так, як я, скільки часу це б заощадило? А націю це вберегло б від лавини напівсирих ідей, які зараз погрожують поховати її під собою.
• Потуранню собі не повинно бути місця у випадку справжньої дружби.
• Бути переконаним, що певна поведінка є насильством або гріхом – це одне, а мати силу діяти відповідно до цього переконання – зовсім інше.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 5)

Надійшли вихідні – і ми знову читаємо Махатму Ганді (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4). Боротьба індійців Південної африки за свої права сягає піку, в’язниці переповненні, люди готові перейти до насильницького протистояння (проти чого активно заперечує Ганді, відстоюючи свої ідеї перемоги без насильства).
Паралельно продовжує розвиватися організаційна структура руху, вишукуються джерела фінансування для ув’язнених і видання власних газет. Серед усіх індійських та англійських прізвищ око раптом затримується на зовсім незвичному слові – «Толстой». Так, саме той Лев Миколайович, про якого знаємо ще зі шкільної лави. Виявляється, Ганді захоплювався ідеями Толстого (а той, до речі, навзаєм виявляв захоплення роботою Ганді), і навіть назвав ферму, де мали працювати і жити родини ув’язнених – фермою імені Толстого. Та не буду переповідати усіх нюансів – прочитайте самі. Моя справа – виписки:

• Мене утримує Бог; люди – лише інструменти Його всесильної волі.
• Всі праведні рухи спонтанно приваблюють до себе різноманітних чистих і некорисливих помічників.
• Виразку підозри не вилікуєш аргументами чи поясненнями.
• Я навмисне здійснив якнайсильніше зусилля, щоб викинути зі свого серця будь-який страх, включно зі страхом смерті.
• Від знання, яке зупиняється в голові й не проникає в серце, дуже мало користі у критичні часи.
• Внутрішня сила духу переважно випаровується, коли людина отримує і приймає підтримку ззовні.
• Груба сила була панівним чинником у світі впродовж тисяч років, і людство весь цей час пожинало її гіркі плоди.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 4)

Сьогодні – черга четвертої порції виписок з книжки, яку читаємо вже другий тиждень (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3). Оскільки часу обмаль (на дворі вже глупа ніч, а завтра доведеться погратися в «ранню пташку»), вступну частину дозвольте скоротити до мінімуму. Наголошу лише, що частина виписок, представлена цього разу, стосується самого розпалу боротьби, зображеного в книзі, тому стосуватиметься в першу чергу людського фактору громадського руху. Тож, прошу:

• Образа, завдана одному невинному представнику народу, дорівнює образі народу в цілому (на цьому досить активно, хоча й не завжди обґрунтовано, наголошує сучасна Америка – прим. моя).
• Не повинно бути різниці між рішенням людини і присягою, прийнятою іменем Божим.
• Чоловік, який зважено та свідомо приймає на себе зобов’язання й потім його не виконує, зраджує свою мужність.
• Людина, що легковажно дає своє слово, а потім не дотримується його, стає посміховиськом і гідна покарання як тут, так і в потойбіччі.
• Людина, яка навіть час від часу приймає обітницю, обов’язково спіткнеться.
• Є мудрість у тому, щоб серйозні кроки здійснювати з величезною обережністю та ваганнями. Проте обережність і вагання мають свої межі.
• Поки залишається бодай жменька людей, вірних своїй обіцянці, то у боротьби може бути тільки один кінець – перемога.
• Сила переконання є такою, що людина зрештою стає тим, ким вона себе вважає (на цій тезі побудовано більшість книжок з самовдосконалення - прим. моя).
• Люди почуваються розгублено, коли їх просять записати усну обіцянку.
• Куплена допомога ніколи не зрівняється з чисто добровільною службою.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 3)

Учора обіцяв – сьогодні виконую: викладаю чергову порцію виписок (див. частина 1, частина 2) про визвольний рух індійців Африки під проводом Махатми Ганді (хоча він у своїй книжці всіляко намагається применшити власну роль, чимось уподібнюючись до Франкліна з його тезою про необхідність представляти свої добрі починання як задум багатьох).
Боротьба поступово переходить у гостру фазу, тож Ганді досить гостро висловлюється про англійський бюрократичний апарат та розповідає про формування Індійського конгресу Африки. У книжці показується, як з’явився сам термін сатьяграха (Сила, породжена Істиною), а також пояснюється відмінність цього руху від «пасивного опору» - але про це читайте самостійно, одним рядком цього не розповіси. Намагаюся виписувати лише коротенькі цитати, аби не ускладнювати сприйняття:

• Тема, яка вважається вартою того, щоб її передали телеграфом, начебто набуває важливості, яку не обов’язково має насправді (інтернет поступово відучує нас вірити друкованому слову, але раніше воно мало просто неймовірну силу – прим. моя).
• Якщо описати якусь подію сторонній людині, вона вбачає в цьому більше, ніж ми збиралися передати.
• Чоловік, що збирається вступити у війну, не може наводити такий аргумент («а раптом ми програємо» – прим. моя), не зрадивши своєї мужності.
• Видавати себе за того, ким ти є насправді, й діяти відповідним чином – це не останній, а перший крок до практичної релігії.
• Якщо у нас буде воля, то Бог дасть нам можливості.
• Вирішивши одного разу служити, ми повинні припинити розрізняти гідну роботу й негідну.
• Навіть щире бажання допомогти справляє враження на іншу сторону, й воно подвійно цінується, коли його зовсім не очікують.
• Не слід зневажати жодну людину, якою б скромною чи незначущою на вигляд вона не була.

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 2)

Продовжуємо (див. частина 1) читати книжку Мохандаса Карамчанда Ганді (більше відомого як Махатма Ганді) про його участь у боротьбі африканських індійців за свої права. Минулого разу вступ вийшов завеликий, тому сьогодні спробую бути стислішим.
Дотримуючись обіцянки, розповім, як англійські плантатори намагалися примусити працювати африканців, перетворивши їх ледь не на рабів, і що з того вийшло (а справа дійшла до війни). Також, оскільки Ганді вже закінчив історичний екскурс і починає розповідати про заснування індійської громадської організації, зустрінете й до сьогодні актуальні виписки про посадових осіб. Отож:

• В усьому, створеному природою, є краса.
• Кажуть, що негри не можуть зробити нічого квадратного. Їхні очі звикли бачити та створювати лише круглі речі, адже у природі ми ніколи не знайдемо прямих ліній чи прямокутних фігур.
• Зулуська мова дуже милозвучна. Більшість слів закінчуються широким звуком “а”, тож мова звучить м'яко та приємна на слух (у інверсійному словнику української мови лише перелік слів, які закінчуються на «а», займає 68 (!) сторінок – прим. моя).
• Цивілізація неминуче призводить до множення потреб.
• Для того, щоб збільшити потреби негра та навчити його цінності праці, на нього було накладено подушний податок і податок на будинок. Якби ці побори не було встановлено, то цей народ землеробів, який жив на своїх фермах, не пішов би в копальні завглибшки в десятки й сотні метрів для видобутку золота і діамантів (адже їм, за свідченнями Ганді, аби забезпечити себе і свою родину, достатньо було працювати на землі лише 6 місяців на рік – прим. моя).
• Справжнє страждання, яке мужньо переносять, розтоплює навіть кам'яне серце.
• Навряд чи знайдеться негр, який після контакту з цивілізацією уник зла пиятики (хто з вас вдруге не спіткнувся на слові «негр», звично замінивши його на толерантне «афроамериканець»? – прим. моя).