Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Закінчивши робити виписки з автобіографії Франкліна, звернув свій погляд на інший життєпис, який також часто згадується у різноманітній літературі на тему самовдосконалення – біографію Ганді. Однак, розпочавши читати, натрапив на рекомендацію самого автора прочитати спочатку іншу його книжку – про боротьбу індійців за свої права у Східній Африці. З поваги до автора і зважаючи на те, що згадувана книжка перекладена українською (щира подяка Артему Чапаю), взявся до роботи.
Аби ви розумілися, про яку боротьбу йдеться – спробую коротко охарактеризувати ситуацію: коли у Африці було відкрито значні поклади золота й діамантів, там активно почала розвиватися видобувна промисловість. Також виявилося, що місцевий клімат дуже сприятливий для вирощування цукрової тростини, чаю та кави. Однак змусити працювати африканців було досить складно (далі у виписках побачите, яким способом їх примусили до цього). Тож власники копалень та плантацій знайшли вихід – запросили на роботу індійців (укладався контракт на 5 років). З часом робітники звільнялися, але не поверталися до Індії, а залишалися, займаючись рільництвом та торгівлею. Англійські бізнесмени побачили в цьому невигідну для них конкуренцію, тому почали всілякими способами утискувати звільнених контрактників.


Останньою краплею стало введення для них щорічного податку в розмірі шестимісячного (!) заробітку. До того ж податком обкладався не лише сам робітник, але і його дружина та діти. Також почалися різноманітні обмеження у пересуванні та поселенні індійців (аж до заборони в’їжджати у певні регіони Африки і селитися поблизу міст). Саме в цей час до Африки прибув Ганді (до речі, у зовсім іншій справі) і, на прохання місцевих індійців, організував і очолив боротьбу. Власне, книга присвячена описові цієї боротьби від її історичних коренів до перемоги. Місцями вона дещо наївно, зважаючи на реалії сьогодення (особливо спосіб примусити владу слухатися, переповнивши місцеві в’язниці), але сама ідея ненасильницької боротьби заслуговує щонайпильнішої уваги.
Місцями у читача можуть виникнути складнощі у розумінні місцевих реалій та розрізненні дійових осіб з індійськими іменами та прізвищами, але це не повинно суттєво вплинути на сприйняття книжки в цілому. Нагадаю, що ця боротьба, перенесена на індійський ґрунт, в результаті призвела до незалежності Індії від найсильнішої в той час колоніальної держави – Англії. Хто зацікавився – книжка є у вільному доступі в інтернеті, я ж пропоную лише те, що «зачепило» мене (вступ вийшов трохи завеликий, але без нього важче було б зрозуміти деякі виписки):

• Бог допомагає тоді, коли людина почувається смиреннішою за пил під її ногами (не очікували такої першої виписки? Ганді досить часто звертається до релігійних ідей, співзвучних християнству, особливо у своїй автобіографії – прим. моя).
• Лише генерал, який проводить кампанію, може знати мету кожного конкретного маневру.
• Якщо робітники ведуть свою боротьбу мирно, вони обов'язково досягнуть успіху, а також завоюють серця своїх господарів.
• Лише коли сатьяграхі (особа, що здійснює сатьяграху) почувається цілком безпорадно, вочевидь вибивається з сил і бачить навколо себе суцільну пітьму – Бог приходить на порятунок.
• Ніхто не має вільного часу, щоб подивитися на інших, і кожен, як видається, заглиблений у думки про те, як накопичити якомога більше багатства за якомога менший час! (написано майже 100 років тому, а практично нічого не змінилося – прим. моя).

PS. Продовження читайте у суботу.