Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (завершення)

Обіцяв викласти завершення нотаток (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7, ч. 8) ще минулого тижня, однак недільне свято стало чудовою нагодою для статті про Тетянин день. Тож мусив перенести на сьогодні останню частину виписок з автобіографії Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Минулу порцію нотаток ми закінчили моментом повернення Ганді в Індію, де він продовжує активну політичну та суспільну діяльність і засновує «Сатьяграху ашрам», у який, всупереч усім традиціям і згідно власних переконань, приймає сім’ю «недоторканних». Досвід, набутий у сатьяграхі в Південній Африці, він використовує для змивання «плями індіго» з однієї з індійських провінцій – Чампарану, а також допомагає у боротьбі за свої права текстильникам з Ахмадабаду (докладніше почитайте самі, там досить захопливий сюжет). А тут ще й селяни, через неврожай відчуваючи загрозу покарання за несплату податків, звертаються до Ганді, що поступово стає символом справедливості, за допомогою. … Ганді все важче «бути всім для всіх», але робота починає давати свої результати (одним з найвеличніших можна вважати всеіндійський (!) день посту і молитви). Наприкінці книжки Ганді розповідає про відомий рух «кхаді» - використання лише тканин індійського виробництва, навіть якщо вони гірші за якістю (саме з цього приводу Чарльз Вілен у своїй відомій книжці «Гола економіка» називає Ганді видатним політиком, але поганим економістом). Поступово цей рух перетворився у цілу ідейну концепцію «неспівробітництва», що стала одним з об’єднавчих принципів для усього індійського народу і, з часом, призвела до його незалежності. Опис подій у книжці закінчується 1921 роком, оскільки, як пише сам Ганді, він на той час став уже наскільки публічною особою, що все інше можна прочитати у доступних матеріалах. Наостанок Ганді знову звертається до моральних основ життя людини, закликає до самоочищення і смирення. Я ж, уже традиційно, наприкінці виписок наведу список літератури, яку згадує Ганді (там і професійно-юридична, і релігійна, і оздоровча). А поки – невеличка порція цитат:

• Немає іншого бога, крім істини.
• Єдиним засобом осягнення істини є ахімса.
• Той, хто стверджує, що релігія не має нічого спільного з політикою, не знає, що таке релігія.
• Хто не чистий душею, ніколи не пізнає бога.
• Очищення дуже заразливе: самоочищення неминуче веде до очищення оточуючих.
• Для досягнення досконалої чистоти треба повністю звільнитися від пристрастей в думках, словах і вчинках.
• Поки людина з власної волі не поставить себе на останнє місце серед ближніх, до тих пір немає для неї порятунку.

Література, про яку згадує Ганді:

• Об'ємна, але цікава книга Брума «Звичайне право» («Обычное право»).
• Я вважаю «Бхагавадгіту» головним джерелом пізнання істини і книгою, здатної викликати велике релігійне завзяття.
• Я вважаю «Рамаяну» Тулсідаса найвеличнішою зі священних книг.
• Генрі Солт «На захист вегетаріанства» («В защиту вегетарианства»).
• Говард Вільямс «Етика дієтичного харчування» («Этика диетического питания»)
• Анна Кінгсфорд «Шляхи удосконалення дієтичного харчування» («Пути усовершенствования диетического питания»)
• Роботи доктора Аллінсона про здоров'я і гігієну.
• Едвін Арнольд «Світло Азії» («Свет Азии»)
• Томас Карлейль «Герої і героїчне в історії» («Герои и героическое в истории»).
• Книжки Льва Толстого «Царство боже всередині нас» («Царство божие внутри нас»), «Коротке євангеліє» («Краткое евангелие»), «Так що ж нам робити?» («Так что же нам делать?») й інші справили на мене сильне враження (до релігійних пошуків Толстого ставлюся досить стримано, адже відомо, що він був відлучений від Православної церкви - прим. моя).
• Джон Раскін «Останньому, як і першому» («Последнему, что и первому») (Ганді, почавши читати її, не зміг відірватися, доки не дочитав до кінця. На жаль, я не зміг знайти її зрозумілою мені мовою, аби й собі почитати, і вам переказати - прим. моя)