Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки (завершення)

От і завершується наше невеличке (див. частина 1, частина 2) знайомство з книжкою, яку на сучасний копил однозначно обізвали б бестселером (Тореадори з Васюківки: трилогія про пригоди двох друзів. – К.: Радянська школа, 1984. – 432 с.). Зважте самі – перекладена 20-ма мовами, внесена у міжнародний список кращих книжок для дітей та юнацтва, двічі перевидана за радянських часів і двічі – за незалежної України. Можливо, для сучасної комп’ютеризованої молоді не все у цій книжці буде зрозумілим, але діти 80-х переживуть кілька ностальгійних моментів. Сподіваюся, мої виписки спонукають вас знайти кілька вільних вечорів і перечитати (краще усього – вголос і з дітьми) цей чудовий роман:

• Тисячі кицьок дряпали моє пошматоване серце.
• У кого доля, а в мене дуля. Одна буквочка, а скільки в ній глуму, скільки сорому і ганьби.
• Якщо ви мені Миколая-чудотворця по науці виведете — я обижаться не буду. Мені науковий Миколай-чудотворець теж милий буде…
• «От погода! Ті, що вмерли, каються» (прислів’я про гарну погоду – прим. моя).
• Не так воно в житті просто, як здається, як по радіо ото кажуть.
• Що то за безпросвітна штука — справжня самотність. Коли навіть думкою сягнути нема до кого.
• Чисте сонце купалося у брудних калюжах і робило їх чистими.
• «Пасувати» уроки (прогулювати – прим. моя).
• Я от, наприклад, боюсь поважних дорослих людей, які не розуміють і не люблять жартів. По-моєму, це лихі, негарні люди. І навіть якщо вони й не зробили ще нічого лихого, то здатні зробити і колись-таки зроблять.
• Завжди так. Тільки мені трохи легше стане, тільки настрій покращає, тільки здасться, що життя усміхається мені знову, як доля одразу — лясь! — по пиці. І я в калюжі (герой і справді перечепився на велосипеді й шубовснувся в калюжу, але кожен з нас напевне переживав щось подібне і без велосипеда – прим. моя).
• Дід любив, щоб я каявся. Коли я каявся, він робив для мене все на світі.
• Коли ти можеш зробити добре діло, роби, не задумуючись і не відкладаючи.
• Солдати — такі ж самі школярі, тільки дорослі.
• Тільки й життя, поки без штанів бігаєш і грамоти не знаєш. А як пішов до школи — кінець, гимбель! Запрігся на всеньке життя (100 % - прим. моя).
• Коли тебе будять, то завжди саме в цю мить страшенно хочеться спати.


• Коли я не можу знайти відповідь на якесь запитання, просто відкидаю його і починаю думати про щось інше (подібну тактику, до речі, дуже рекомендує Браян Трейсі в своєму «Досягненні максимуму»; та й ви, напевне, не раз переконувалися в результативності такого «відвернення уваги» - прим. моя).
• Краще вже двійки одержувати, ніж підлизуватись.
• То була дисципліна, організованість, які виключали безладдя і метушню. І я зрозумів, що робити швидко — це не обов'язково хапатися і поспішати.
• Залізний закон армії: наказ є наказ. Найперший обов'язок солдата — виконання наказу.
• Сходня — то такі дошки з прибитими до них поперечними планками, по яких, як по сходах, піднімаються на будівництвах робітники, коли ще сходів нема.
• І все завдяки солдатам, хай їм сонце світить! (чудовий приклад побажання – прим. моя)
• Що то за нудота хворіти.
• Найстрашніша хвороба безсиллям, бездіяльністю, нерухомістю.
• Головне для видужання організму — це бажання видужати, мета бути здоровим. Коли є велике, жагуче бажання і ти всіма силами прагнеш до цієї мети, прагнеш бути здоровим — ти обов'язково і дуже швидко видужаєш.
• Куме Андрею, не будь свинею (ще один приклад прислів’я – прим. моя).
• Яке це чудове почуття — гордість за друга.
• Для талантів головне — це не задаватися, їм обов'язково треба час від часу давати у вухо (у радянські часи, здається, це робили занадто часто і занадто сильно – прим. моя).
• Найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі — це друзі дитинства. І той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий!
• Армія щохвилини мусить бути готовою до бою (ну чому цю книжку не читали наші недавні керманичі, а ця фраза не висіла в кабінеті міністра оборони замість портрета «проффесора» - прим. моя).
• У нас довго живуть люди… Професор з інституту довголіття з Києва приїздив, то казав, що це через те, що в нас добра вода — раз, свіже повітря — два, люблять працювати — три, і майже нема лихих людей — чотири… А я думаю, що головна причина в тому, що в нас веселий народ, усі люблять жартувати й сміятися.
• Чого ж ховатися, як пісня бере за душу.
• Справжній поет тим і відрізняється від графомана, що вміє долати творчі труднощі.
• Із здоровим глуздом людина не може любити префікси й суфікси.