Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки (завершення)

От і завершується наше невеличке (див. частина 1, частина 2) знайомство з книжкою, яку на сучасний копил однозначно обізвали б бестселером (Тореадори з Васюківки: трилогія про пригоди двох друзів. – К.: Радянська школа, 1984. – 432 с.). Зважте самі – перекладена 20-ма мовами, внесена у міжнародний список кращих книжок для дітей та юнацтва, двічі перевидана за радянських часів і двічі – за незалежної України. Можливо, для сучасної комп’ютеризованої молоді не все у цій книжці буде зрозумілим, але діти 80-х переживуть кілька ностальгійних моментів. Сподіваюся, мої виписки спонукають вас знайти кілька вільних вечорів і перечитати (краще усього – вголос і з дітьми) цей чудовий роман:

• Тисячі кицьок дряпали моє пошматоване серце.
• У кого доля, а в мене дуля. Одна буквочка, а скільки в ній глуму, скільки сорому і ганьби.
• Якщо ви мені Миколая-чудотворця по науці виведете — я обижаться не буду. Мені науковий Миколай-чудотворець теж милий буде…
• «От погода! Ті, що вмерли, каються» (прислів’я про гарну погоду – прим. моя).
• Не так воно в житті просто, як здається, як по радіо ото кажуть.
• Що то за безпросвітна штука — справжня самотність. Коли навіть думкою сягнути нема до кого.
• Чисте сонце купалося у брудних калюжах і робило їх чистими.
• «Пасувати» уроки (прогулювати – прим. моя).
• Я от, наприклад, боюсь поважних дорослих людей, які не розуміють і не люблять жартів. По-моєму, це лихі, негарні люди. І навіть якщо вони й не зробили ще нічого лихого, то здатні зробити і колись-таки зроблять.
• Завжди так. Тільки мені трохи легше стане, тільки настрій покращає, тільки здасться, що життя усміхається мені знову, як доля одразу — лясь! — по пиці. І я в калюжі (герой і справді перечепився на велосипеді й шубовснувся в калюжу, але кожен з нас напевне переживав щось подібне і без велосипеда – прим. моя).

Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки (ч. 2)

От про це я і казав минулого разу: розпорошуємося на дрібниці, а важливі для нас речі посуваємо на задвірки. Висловлював захоплення творчістю Ліни Костенко, а про день народження її й забув. Шановна Ліно Василівно. Аніскільки не тішу себе думкою, що ви прочитаєте цю публікацію, однак – з Днем народження! Довгих років життя (аж доки ми нарешті зустрінемося), здоров’я і наснаги! Певен, що ви не будете проти, аби поряд з вашим іменем прозвучало ім’я Всеволода Нестайка. Тож пропоную усім читачам продовжити знайомство з моїми виписками (за книжкою: Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів. – К. : Радянська школа, 1984. – 432 с.):

• І що воно ото буває за таке іноді з людьми, що з хорошого геройського хлопця робиться казна-що, бурякова гичка… І через що? Через якусь чаплю у спідниці… Тьху!
• Найнявся — як продався.
• Вухо якимось чином зв'язане з тим органом, що виробляє сльози. І якщо дуже покрутити вухо, то сльози течуть самі собою. І це зовсім не значить, що людина плаче.
• Ясно, що той хрестик нічого спільного з богом не мав, що то було просто модно. Чого доброго, у них ще попівська ряса в моду може увійти (це автор вустами своїх героїв осуджує «качків» з Гідропарку, які вже тоді (а це ж 1960-і роки) ходили в одних плавках, м’язах, татуюваннях і з хрестиками – прим. моя).
• Трусили ми грушу не стільки заради отих паршивеньких гниличок, скільки на знак протесту проти нехорошого баби Настиного характеру.
• Як добре живеться на світі, коли знайдено вихід із безвихідного становища!
• Якщо не можеш або не хочеш сказати правду – мовчи, хоч би як питали, хоч би як домагалися, — мовчи і все.
• Полохлива, як той заєць під голим кущем
• Цей день приніс нам стільки вражень, що треба бути дубовою полінякою, щоб одразу заснути.
• Коли вам в очі кажуть, що ви талант, і переконують у цьому, дуже важко сперечатися.