Елеонор Портер. Поліанна

(за книжкою: Портер Е. Поліанна. - К: Національний книжковий проект, 2012. — 240 с.)

У піст намагаюся обмежити не лише тілесний апетит, але й розумовий. Тож підбираю для прочитання переважно літературу, що не просто розважить чи допоможе «забутися» у транспорті, але й дасть певний пожиток для душі. Сьогодні пропоную вашій увазі виписки з книжки, про яку чув уже досить давно і про яку згадували декілька з прочитаних мною творів. Книжка про дівчинку, що намагається жити Грою в радість (як написано у передмові).
Сюжет досить простий: осиротіле дівча приїздить у провінційне місто і поступово змінює життя усіх його жителів своєю чудернацькою рисою – бачити в усьому лише позитив. Дещо насторожила мене фраза з передмови: «Книжка написана в протестантській системі цінностей, тому для православних багато що виглядатиме примітивним». І як виявилося – не даремно.
Справді, книжка – як протестантська проповідь: занадто піднесена й ейфорійна. Для дитячого максималізму – саме те, однак дорослим мало б здатися трохи наївним. Як же я здивувався, коли в післямові прочитав, що створюються цілі об’єднання людей, які намагаються жити за принципами Поліанни (саме так звуть головну героїню). Як на мене – занадто «солодко», ви ж вирішуйте самі (звичайно ж, насамперед орієнтуючись не на мої виписки, але прочитавши книжку самостійно – благо, вона невеличка). Тож, почнімо:

• Треба в будь-якій ситуації знайти щось таке, з чого можна порадіти (це і є «принцип Поліанни» – прим. моя).
• Хочеш ляльку, а тобі дають милиці. Порадійте з того, що ці милиці… вам не потрібні (саме з цієї події почалася гра: батько Поліанни був бідним священиком, і більшість речей його донька отримувала з благодійних фондів. І от одного разу, коли Поліанна дуже сподівалася отримати в подарунок ляльку, їм надіслали… милиці. Саме щоб заспокоїти доньку, її батько й запропонував спробувати знайти в цій події щось радісне – прим. моя).

До православного свята - виписки з Кураєва

Нещодавно згадував відомого апологета православ’я – отця Андрія Кураєва. У свій час його книжки були для мене справжнісіньким відкриттям: виявляється, і в наш час є люди, які здатні аргументовано відповісти на «закиди» атеїстів та сектантів різного гатунку. При цьому його публікації стосуються усіх сфер життя сучасної людини – від захоплення східною і псевдосхідною (в дусі Блаватської та Реріха) духовністю (цим він подібний до вже згадуваного нами о. Серафима (Роуза) до безглуздості боротьби зі штрих-кодами на товарах та індивідуальними податковими номерами.
На жаль, у той час ґрунтовних виписок не робив – більше намагався засвоїти хід логічних суджень, тому збереглося небагато. Та й те – без зазначення конкретного твору. Але ж сьогодні велике православне свято - Успіння Пресвятої Владичиці нашої, Богородиці й Приснодіви Марії (як не дивно для далеких від православного світогляду людей називати святом день смерті Богородиці), тому відбутися тривіальним комплектом афоризм-крилатий латинський вислів-тлумачення іншомовного слова+фото природи не міг. Подаю лише дещицю виписок з мого паперового архіву і настійливо закликаю усіх, хто «губиться» у полемічних суперечках з протестантами чи просто хоче глибше відчути Православ’я, перечитати хоча б основні твори цього автора. Щоправда, його іноді «заносить» у категоричності суджень, однак навіть у цьому він намагається зберегти щирість. Мені не дуже імпонує його ставлення до проблеми церковного розділення в Україні, однак він різко виступив проти анексії Криму Росією в той час, коли вся церковна ієрархія відбувалася мовчанням, що заслуговує безумовної поваги. От кілька виписок цього неоднозначного автора я і пропоную вам сьогодні:

• Обряд – спосіб приймання Дару. Людина дає оболонку («обряджає»), а Бог вкладає у неї свій зміст, свій Дар – Себе.
• Віримо в усіх богів і в жодного.
• Про проповідь:

1. один добре забитий гвіздок краще десяти, забитих слабко;