(за книжкою: Портер Е. Поліанна. - К: Національний книжковий проект, 2012. — 240 с.)
У піст намагаюся обмежити не лише тілесний апетит, але й розумовий. Тож підбираю для прочитання переважно літературу, що не просто розважить чи допоможе «забутися» у транспорті, але й дасть певний пожиток для душі. Сьогодні пропоную вашій увазі виписки з книжки, про яку чув уже досить давно і про яку згадували декілька з прочитаних мною творів. Книжка про дівчинку, що намагається жити Грою в радість (як написано у передмові).
Сюжет досить простий: осиротіле дівча приїздить у провінційне місто і поступово змінює життя усіх його жителів своєю чудернацькою рисою – бачити в усьому лише позитив. Дещо насторожила мене фраза з передмови: «Книжка написана в протестантській системі цінностей, тому для православних багато що виглядатиме примітивним». І як виявилося – не даремно.
Справді,
книжка – як протестантська проповідь: занадто піднесена й ейфорійна. Для дитячого максималізму – саме те, однак дорослим мало б здатися трохи наївним. Як же я здивувався, коли в післямові прочитав, що створюються цілі об’єднання людей, які намагаються жити за принципами Поліанни (саме так звуть головну героїню). Як на мене – занадто «солодко», ви ж вирішуйте самі (звичайно ж, насамперед орієнтуючись не на мої виписки, але прочитавши книжку самостійно – благо, вона невеличка). Тож, почнімо:
- Треба в будь-якій ситуації знайти щось таке, з чого можна порадіти (це і є «принцип Поліанни» – прим. моя).
- Хочеш ляльку, а тобі дають милиці. Порадійте з того, що ці милиці… вам не потрібні (саме з цієї події почалася гра: батько Поліанни був бідним священиком, і більшість речей його донька отримувала з благодійних фондів. І от одного разу, коли Поліанна дуже сподівалася отримати в подарунок ляльку, їм надіслали… милиці. Саме щоб заспокоїти доньку, її батько й запропонував спробувати знайти в цій події щось радісне – прим. моя).