Міхаель Енде. Нескінченна історія

Якщо ви не фрілансер, наприкінці року маєте подвійну роботу: відзвітувати за зроблене у минулому році й запланувати роботу на майбутній. Я не виключення – і це одна з причин завеликої перерви з написанням нових публікацій. Але ніби все відзвітував/запланував, тож час повертатися до книжкових оглядів.

Книжку, яку пропоную вашій увазі сьогодні (Енде М. Нескінченна історія. — Л. : Видавництво Старого Лева, 2008. — 560 с.), незважаючи на всесвітню славу, назвати дитячою можна лише частково. І ви, якщо читатимете її своїм дітям, зупиніться десь посередині – там, де царівна одужала і казкове царство порятовано. Бо далі починаються суто дорослі речі. Чого варта, наприклад, лише фраза «ти маєш іти в житті від бажання до бажання». Уявляєте собі дитину, яка намагатиметься жити за цим правилом? Або така: «бути мудрим – значить піднятися над радощами і горем, над страхом і співчуттям, над образами і честолюбством». Це вже цілком у стилі Сенеки чи Ціцерона, але дітям до цього ще треба дорости, не варто позбавляти їх простих дитячих радостей та емоцій. Можливо, книжка й набула такої популярності, бо у ній знаходили цікаве й повчальне для себе як діти, так і дорослі. Вирішувати вам. Моя ж справа – зацікавити і поділитися традиційною порцією виписок з деякими моїми коментарями:

• Загадкова це річ – людські пристрасті… Ті, кого вони опановують, не можуть їх пояснити, а ті, хто ніколи не зазнавав нічого подібного, не здатні їх зрозуміти.
• Пристрастей є рівно стільки ж, скільки й людей.
• Він не любив книжок, де йому - впереміж із понурим настроєм і безнастанними наріканнями на долю - переповідали зовсім буденні випадки з цілком буденних життів якихось геть буденних людей. Того добра він і в дійсності мав більше ніж досить, то навіщо про це ще й читати? До того ж, він дуже злився, коли помічав, що хтось настирливо хоче щось йому вмовити.
• Аурин дасть тобі велику владу – але тобі не вільно її застосовувати (для більшості це затяжко – мати владу і стримувати себе від зловживання нею – прим. моя).
• Ти мусиш беззастережно приймати все, що відбуватиметься.
• Він зайшов надто далеко, відтак мусив рухатися тільки вперед.
• Кому спішно, з того смішно.
• Люди живуть уявленнями, які самі ж витворюють.
• Я завжди стояв на боці влади, я служив їй, намагався бути до неї причетним, щоби й самому мати її хоч трішечки.
• Можна бути цілком переконаним у тому, що чогось хочеш — можливо навіть роками, — доки переконаний, що це бажання нездійсненне. Та коли зненацька опиняєшся перед можливістю того, що це бажання збудеться, втілиться у життя, здійсниться, то починаєш думати лише одне: ліпше було б ніколи цього не бажати.
• Замало лише захотіти піти звідкись. Ти мусиш запрагнути кудись потрапити.
• Є речі, які не збагнеш, лише розмірковуючи: їх треба спізнати на власному досвіді.
• За правилами турніру, його учасники мали продемонструвати не тільки військову вправність, але й те, яким шляхетним може бути боєць чи розвинене у нього самовладання. Якби хтось - охоплений люттю або ж із честолюбства - поранив свого суперника, його змусили би покинути поле бою і зарахували б йому не перемогу, а поразку (згадаймо один з основних принципів «внутрішніх» бойових стилів двобоїв: перемогти, не завдавши шкоди супротивникові – прим. моя).
• То була пісня без слів - велична і проста водночас мелодія чистого щастя.
• Він дає тобі дорогу, але водночас і позбавляє мети (ми часто схильні плутати шлях і мету, приймаючи дію за результат - прим. моя).
• Є різні провини – провина вчинком, провина наміром, провина думкою, провина небажанням замислитися.
• Не заважайте, намагаючись допомогти.
• Вони підкоряються моїй волі якраз тому, що порожні (мова про людиноподібних роботів, але ці слова цілком можна перенести й на деяких людей – на маючи жодних власних переконань, вони легко підпадають під вплив інших людей – прим. моя).


• Він, коли тільки захоче, зможе створити і знищити все, що заманеться, де вже не буде обмежень і умов, де кожне створіння - добре чи лихе, гарне чи огидне, дурне чи мудре - завдячуватиме своїм існуванням йому і тільки йому, а він велично і таємничо вознесеться над усім сущим, керуючи долями у вічній грі (традиційна спокуса в дусі старозавітного «будете як боги» - прим. моя).
• Коли грати… сто, тисячу років - то, найімовірніше, рано чи пізно, цілком випадково, повинен скластися віршик (мова про довільне перевертання кубиків з літерами, дуже схожа до теорії про мавп, які за досить великий час зможуть, просто клацаючи на друкарських машинках, написати поему, але як пояснити це дитині? – прим. моя).
• Йому хотілося, щоби його любили саме за те, що він такий, як є.
• Він бажав ставати іншим, однак не хотів при цьому мінятися.
• А ти знаєш, де я можу знайти Воду Життя? (ще одна алюзія на біблійні події, адже саме Христа у Новому завіті називають джерелом води живої, що тече в життя вічне – див. Ів. 4:10 – прим. моя).
• Зображення на цих табличках були дивні й незрозумілі, особливо на перший погляд. Були там … годинники, які плавилися і розповзалися, наче розтоплений сир (прямий натяк на одну з найвідоміший картин Сальвадора Далі «Постійність пам’яті», і ви ще хочете мене переконати, що книжка суто дитяча – прим. моя).
• У світі є тисячі й тисячі різновидів і видозмін радості, однак за своєю суттю всі вони залишаються однією-єдиною радістю - радістю, яку дає вміння любити.

PS.
Як і більшість книжок, цю читав у електронному варіанті, й отримав приємний та пізнавальний бонус – коментарі знаного перекладача Володимира Козлікіна до перекладу Юрка Прохаська. Раджу батькам перечитати їх перед читанням дітям друкованого варіанту, адже стають зрозумілішими деякі слова і навіть цілі епізоди книжки.