Костенко Л.В. Записки українського самашедшого (завершення)

На жаль, наближається до завершення наше знайомство з чудовим романом Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 416 с.). Це – заключна частина моїх нотаток (першу частину можна подивитися тут, а другу - тут). Як завжди (а стосовно цього твору - особливо), закликаю вас не покладатися на мою далеко не професійну думку, а ознайомитися з твором самостійно. Пройдіть разом з автором і героями через пригнічення до піднесення, від безнадії до нових сподівань. Зичу вам гарної мандрівки і пропоную, як маленькі віхи на цьому шляху, свої нотатки:

• Ми ще не встигли стати вільними людьми, громадянами, як нас уже перетворили на щось абстрактне й немисляче — електорат.
• Ми їх обираємо не тому, що хочемо обирати, а тому, що вони хочуть бути обраними.
• У своєму житті треба залишати місце й для свого життя.
• Кожен мужчина, крім своєї домашньої Єви, має в уяві свою недосяжну Ліліт.
• Юнг попереджав, що світ висить на тонкій ниточці людської психіки. І що надалі не війни, не катаклізми, не техногенні катастрофи, а саме це перевантаження психіки, її невідворотний зрив криє у собі найбільшу небезпеку для людства.
• Знову обрали тих самих, отже, буде те саме.
• Бог усе нам щось хоче сказати, а ми все не чуємо.
• Страшна історична карма націй, які віками не самі визначали свою долю!
• Безвихідь — це теж форма існування.
• Нема України в душах.
• Надто багато світових алярмів. Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі.
• Це людина цифри і музики, як буває з дуже талановитими вченими.
• Все наше життя — це чекання найгіршого і надія на краще.
• Серце в колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей.
• Або це радянська влада зробила нас такими, або вона й стала можливою саме у цій частині світу, бо ми такі.
• Коли факти розкидані у свідомості, то це лише факти. А коли їх звести докупи, це вже система.
• Розряди людської ненависті, здається, електризують природу.
• Все, до чого ми байдужі, байдуже до нас.
• Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах.
• Колись Довженко написав «Україна у вогні». Пора вже писати «Україна у багні».
• Предки мої, що ви зробили не так, що нащадки потрапили в таку халепу?
• Я не аналізую причин — я констатую факт.
• Общепонятний суржик на субстраті фєні і мата.
• Краще б не зачіпали біблійних місць. З біблійних місць можуть початися біблійні трагедії.
• На кам’яному надгробку Александра Македонського було викарбувано: «Цього клаптика землі вистачило тому, кому замало було всього світу».
• Тепер час вимірюється не часом, а катастрофами.
• Тільки герої різні, а подонки всіх націй однакові.
• Цілковите розуміння, що від тебе нічого не залежить, звільняє від відповідальності.
• Головне для публічного політика — вміти з гідністю втертися.
• Чому стоїть у суспільстві густий дух плебейства?
• Якийсь всесвітній семафор несправний. Не туди їде людство.
• Враження таке, що суспільство тренують на компроміс, привчають до компромісу.
• Увійти у ворота пекла легше, ніж вийти звідти.
• В цій країні стає соромно жити.
• Час уже зрозуміти, що на земній кулі є люди, викроєні інакше, ніж ми.
• Якщо від мене нічого не залежить, то і я не залежу ні від чого.
• Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі.
• Любов як функції геніталій залишмо приматам.
• Михайль Семенко: «Я умру не від смерті, я умру від життя».
• Схоже, що трагедії стають буднями людства.
• Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.
• Зникла мотивація, нема відчуття Батьківщини.
• Критична маса катастроф заклинює до неможливості їх сприймати.
• Чи варто витрачати своє життя на життя не своє?
• У нас зі святинями скрутно, вони переважно запльовані.
• Це таки дуже стоїть між людьми — чиясь нелюбов до чиєїсь мови.
• Гуманітарна катастрофа тепер всесвітня.
• Мабуть, світ скучив за Третьою світовою війною.
• В Бразилії на одній зі станцій метро підвісили боксерську грушу — щоб кожен міг розрядити свій стрес.
• На цій землі головне набутися разом.
• Всі до всіх звертаються, ніхто нікого не чує.
• Україна скучила за собою.
• Мене з душі верне, коли людські маси шаліють, прославляють чи скандують чиєсь ім’я.
• За будь-яку владу час від часу буває соромно.
• У нас на правовому полі чортополох росте.