Про дурня, пиху і хворобу

Афоризм:

Тільки дурень чує все, що він чує. Остін О'Маллі.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Et se cupit ante videri [ет се купіт анте відері]: і хоче, щоб його бачили попереду (про бажання державних осіб завжди бути на виду, увійти в історію).

Значення іншомовного слова:

Дебіл (від лат. debilis – немічний, кволий): той, хто страждає вродженою психічною неповноцінністю, розумовою відсталістю; недоумкуватий.

Краса природи:

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Автор фотографії: Dmitriy Kirilin[/caption]

PS.

Сьогоднішній крилатий латинський вислів можна зустріти у відомому творі Віктора Гюго «Людина, яка сміється». На жаль, ще частіше його можна зустріти у повсякденному нашому житті. І це ознака не лише сьогодення. З давніх-давен у кожному народі знаходилися люди, які незаслужено хотіли бути його очільниками. Інша справа – на якій підставі. Якщо раніше для цього слід було бути або фізично найсильнішим, або розумово найрозвиненішим, то з часом причини для цього ставали все мізернішими. Цей привілей почали передавати у спадок і навіть купувати. Хоча існує і ще гірший шлях (його, до речі, і наводить Гюго в контексті згадуваної фрази): «зробити злочин і пишатися ним». Від найдавніших часів поряд з героями, що іноді навіть ціною свого життя виборювали собі право залишитися в історії та пам’яті людей, повставали і антигерої (найвідоміший приклад злочину «аби пам’ятали» - Герострат, що спалив одне з чудес світу – храм Артеміди). І пропорція перших і других з часом чомусь стає все гіршою. В наш час цю естафету підходили різноманітні «зірки», що все більше заміняють талант (якого завжди не вистачає) на епатаж. Здавалося б, кому вони заважають – адже нічого не руйнують і не спалюють. Неправда! Аби залишити слід, вони повинні або щось створити, або щось знищити. Вони руйнують наші (особливо дитячі) душі, випалюють у них потяг до прекрасного і величного. Ці новітні герострати хочуть слави за всяку ціну, але їх занадто багато, тому засоби стають все ницішими. А душа одна, з усіх боків атакована цим негативом. Вберегти її – для дитини, яка щиро відкрита для оточення – практично неможливо. Це завдання нас, дорослих. Знаю, що дехто відмовляється від телевізора і віддає перевагу ДВД-програвачам, аби не обмежувати дитину в розвитку і в той же час захистити її від неконтрольованості телебачення – це правильно. Але ж вона вийде на вулицю (хоча дехто вже й задумується, чи варто її туди випускати) – а там те ж саме, але в десятикратній пропорції. Вихід з цієї ситуації – лише в відповіді на класичне запитання «хто винен?». А винні ми самі: прагнемо розваг, як наркотику, хочемо «відпочити» від реальності. Та забуваємо, що з часом наша душа «грубшає», їй потрібні все сильніші «стимулятори», а ніжну дитячу душу все це неймовірно травмує. Не секрет, що більшість фільмів і передач, які дивляться дорослі, вони б не хотіли, щоб дивилися діти. Але ж оцінка не залежить від віку. Якщо ми вважаємо щось поганим для дитини – значить, і для нас воно погане. Є над чим замислитися…