Про жінок, бібліотеки і видатних діячів

Афоризм:

Коли жінка перестає говорити, чоловік починає думати. Мечислав Козловський.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Hic mortui vivunt et muti loquuntur [гик мортуі вівунт ет муті локвунтур]: тут мертві – живуть і німі – розмовляють.

Значення іншомовного слова:

Маестро (італ. maestro, букв. – вчитель, майстер): почесна назва видатних діячів у різних галузях мистецтва, переважно в італійців.

Краса природи:

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Автор фотографії: Dmitriy Kirilin[/caption]

PS.

Сьогоднішній крилатий латинський вислів можна прочитати на фронтоні бібліотеки національного університету «Львівська політехніка». Хоча насправді це може бути означенням бібліотеки будь-якого рівня. Адже їх основне завдання і полягає у збереженні та переданні досвіду попередніх поколінь. Саме тому я дещо скептично ставлюся до намагання перетворити бібліотеки у такі собі центри надання інформаційних послуг (з безлімітним виходом в інтернет та навчальними комп’ютерними курсами для пенсіонерів). В сучасних умовах, коли вартість і технічні можливості забезпечують підведення інтернету практично в кожну квартиру, жоден учень чи студент не піде для цього в бібліотеку, де зазвичай розмовляють не тільки мертві, а швидкість лінії не завжди відповідає навіть найскромнішим запитам. Як на мене, бібліотека поступово повинна перетворюватися у певний музей знань. Але не той музей, до якого ми звикли з радянських часів (з огородженими експонатами і черговими у кожній залі), а справді місце, де можна поговорити з мертвими і почути німих древніх через ознайомлення з їхніми працями. Ще краще, аби бібліотеки поступово об’єднувалися з класичними музеями у певних тематичних напрямах: музей залізничного транспорту і підбірка книжок з цієї теми, музей хлібопечення і відповідна література тощо. Можна поєднувати бібліотечні функції з іншими культурними заходами: вечір романсу і література про цей стиль, концерт органних творів Баха і література про цього видатного композитора. Насправді ж, у справі читання головне – зупинитися, зменшити реактивність свого життя і доторкнутися до вічних цінностей. Не знаю, хто як, а я у читальній залі підсвідома починаю розмовляти пошепки і якось внутрішньо заспокоююсь. І це може стати ще одним призначенням бібліотеки – рекреація. Не варто забувати і про постійну жагу людини до знань. Якщо ми зможемо «переорієнтувати» молодь з демотиваторів і статусів на літературу, навчимо її читати вдумливо – вона дуже швидко відчує смак самовдосконалення і далі цю схильність потрібно буде лише підтримувати. Йдемо в бібліотеку?