Костенко Л.В. Записки українського самашедшого (ч. 2)

Як і обіцяв минулої неділі, продовжую знайомити вас з нотатками з твору Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 416 с.). Події нашого сьогодення дуже близькі до ситуацій, описаних у книзі: ми знову повстали, знову довели світові й владі, що ми – не бидло, а європейський народ. Нам знову слід робити свій вибір (і не тільки про вибори президента мова). І дуже хотілося б, аби вибір цей був швидше свідомим, ніж емоційним. Щоб втретє не довелося підніматися усією країною і проливати кров. Щоб основним критерієм для нас не став вислів з пропонованої книжки: «Головне, обрати такого, щоб можна було переобрати». Саме для цього і пишуться такі книжки. Саме для цього я й визбирую з них найвлучніші вислови (у випадку з Ліною Василівною це дуже важко – не тому, що висловів немає, а тому що їх багато):

• Жінка швидше здогадується, а чоловік глибше аналізує.
• Мудрість мужчини — промовчати.
• Періоди у нас всі критичні, але ніколи не вирішальні.
• Духовний канібалізм.
• Це не в корів сказ, це люди сказилися!
• Зманеврували у слові, зманеврують і в ділі.
• Я перестаю бути сильною статтю в її очах, вона — слабкою в моїх. Я замикаюся в собі, вона виходить із себе.
• Жінка — інструмент, а я — прилад. Навіть найдосконаліший прилад поступається інструменту.
• Може, він підписав, не читавши? — Краще б прочитав, не підписавши.
• Всі у всіх повинні просити прощення. За вдіяне, сказане й за подумане.
• Хто не задумався, той нормальний.
• Література зробилася, як блошиний ринок — хто що має, несе на продаж.
• Жінка — як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.
• У нього завжди були геніальні ідеї, які він ніколи не втілював, бо вони переганяли одна одну.
• Кобєту не можна ударити навіть квіткою.
• Тепер же всі залежні від залежних.
• Тотальне жлобство свідомо прищеплюється людям, перетворюючи їх на масу.
• Це вже не телеекран, це іподроми сексу, де оголені вершниці мчать крізь ніч на розгнузданих жеребцях.
• Якщо й далі так піде, то настане час, коли вчителі на уроках біології наочно демонструватимуть статевий акт, а школярі позіхатимуть і потай з-під парти читатимуть Вергілія.
• Купідон стріляв не в геніталії, а в серце.
• Нашого цвіту по всіх борделях світу.
• На жінку треба подивитися лівим оком, щоб побачити її емоційний стан.
• Життя — це теж посекундна тарифікація.
• Мужчина формується не тоді, коли затуляється щитом, а тоді, коли піднімає меч.
• Що найбільше солідаризує наших трудящих — це те, що кілька днів можна буде не трудитися.
• Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.
• Доля не усміхається рабам.
• У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало.
• Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші.
• Вернадський казав: «Треба мислити глобально, а діяти локально».
• В якійсь точці кипіння маса завжди може перетворитися на юрбу.
• Живемо в дуже густому розчині хамства.
• Добрий господар дбає про майбутнє своїх нащадків.
• Інколи мені здається, що я не живу, а одбуваю життя.
• Хімія забила пори землі.
• Сартр колись казав: «Я те, що я роблю».
• Я втрачаю терпіння терпіти.
• Приниження робить нас безпорадними.
• Ми всі дивимося одне повз одного.
• Я хочу жити у повноцінній країні, розмовляти повноцінною мовою і гарантувати це моїй дитині на майбутнє.
• У нас є до кого звернутися лише тоді, коли тобі добре.
• Кігтики спогадів дряпають мою душу.
• Ми не самі за рахунок чужих самотностей.
• Тепер єдиний критерій — умовні одиниці.
• Щось вичерпується у людства. Людство й не помітило, що перестало створювати казки, і навіть розповідати їх дітям на ніч.
• Привид ходить по Україні, привид шовінізму.
• Хто має право нам, людям, визначати мінімум?! Ті, що собі призначили максимум?

PS. Продовження читайте наступної неділі.