Про щурів, мистецтво і багатство

Афоризм:

Щурячі перегони мають один недолік: навіть у випадку виграшу ти залишаєшся пацюком. Лілі Томлін.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Ars disserendi [арс діссеренді]: мистецтво розмірковувати.

Значення іншомовного слова:

Бай (тюрк.): багатій, великий землевласник, лихвар у дореволюційних Середній Азії, Казахстані, на Алтаї й частково – Кавказі.

Краса природи:

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Автор фотографії: yevgeniy sokurov[/caption]

PS.

Мистецтво, про яке згадує сьогоднішній крилатий латинський вислів, на відміну від інших видів мистецтва, сьогодні перебуває у занепаді. Здавалося б, ситуація дещо парадоксальна – інформації у нас набагато більше, ніж було у древніх, тобто думати є над чим – але не думаємо. Хоча насправді саме таке інформаційне засилля і призводить до того, що згадуване мистецтво поступово втрачається або перетворюється у певну «обслугу» для досягнення індивідуальних цілей. Якщо в тебе насильно під час обіду пхають десятки страв – тобі не до визначення і відзначення їх смаку. Так і з інформацією – каналізаційний (у більшості) потік не дає змоги зупинитися і обміркувати («посмакувати») інформацію. Якщо продовжити гастрономічну паралель – наші мисленні рецептори наскільки втратили чутливість, що відчувають лише найгостріші страви (як ненажера потребує постійного використання спецій та прянощів). Чи не тому такий великий попит на різноманітну «сенсаційну» інформацію, в той час як важливі речі відносять до розряду нудних чи складних. Раніше смак до розмірковування був гострішим – згадаймо хоча б цілі книги тлумачень на окремі книги і навіть розділи Біблії. Люди споживали інформацію маленькими шматочками і ретельно її «пережовували». Зараз же інформація через мозок проходить практично транзитом: почув – здивувався – запам’ятав – передав далі – забув – чекаю нової порції. Чи не час, по аналогії з появою різноманітних мистецьких академій, почати відкривати і школи мислення (як це було за часів стародавніх греків). А першим і найвідповідальнішим іспитом нехай буде, як у Піфагора, п’ятирічний інформаційний голод (він змушував своїх учнів 5 років мовчати). Певен, що більшість нічого не втратить, будучи на кілька років відрізаною від інформаційного живлення. А от набудуть значно більше – здатність не лише сприймати, але й аналізувати інформацію, робити самостійні висновки і вміти їх відстоювати. Це – справжнє мистецтво. Мистецтво розмірковувати.