Антоніо Джирланда. Ключ до Біблії (Старий Завіт)

(за книгою: Антоніо Джирланда. Ключ до Біблії. Старий Завіт / пер. з італ. П. Смук. - Л.: Свічадо, 2006. - 300 с.)

Оскільки сьогодні велике православне свято - Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (в народі – Другий, або яблучний, Спас), хотів порадувати вас новою порцією тематичних виписок. Однак обіцяні Патерики лише почав читати, тому на повноцінну публікацію матеріалу ще не маю. Згадав, що маю виписки з християнської літератури в паперовому вигляді, які почав робити ще до створення сайту, тому сьогодні пропоную саме такий «архівний» матеріал.
Щоправда, книжка католицького автора (а мені останні роки дещо верне від їхнього надмірного матеріалізму й намагання усе в Біблії вивести на науковий рівень), однак можна знайти й багато корисних думок. Оскільки мій «протест» проти католицизму виразився, зокрема, в тому, що я віддав знайомому греко-католицькому священику всі їхні книжки, перевірити точність цитування не можу – можливо, деякі з виписок будуть просто моїми думками з прочитаного. Сподіваюся, це не зменшить цінності сьогоднішньої праці:

• Біблія між нами, як у свій час між людьми був Ісус. Але сьогодні ми так само мало віримо Слову, як у свій час люди мало вірили Ісусу (втіленому Слову). І від Нього, і від Біблії очікують див, шукають ознак, але просто сприйняти як Божу присутність не хочуть.
• Біблія складається з 74 книг (47 – Старого та 27 – Нового Завіту).
• Новий Завіт став буквальним: втілений Бог помер, передавши спасіння у спадок.
• Батько звертається до дитини не лише, щоб розповісти щось нове чи відкрити таємницю. Так і Бог…
• Паралель: особа (Авраам) – народ (євреї) – людство (весь світ).
• Бог не показує відразу всієї своєї величі, щоб не пригнітити людину, але пропорційно до труднощів людства виявляє свою могутність.
• Бог давав час євреям звикнути до Нього, щоб виявити не страх чи покору, але дружніх послух.
• Бог спеціально обрав найменший з народів (Второз. 7, 7), щоб виявити свою велич.
• Бог розуміє повільність розуму людини, тому не видає всіх істин водночас.
• Бог використовує історичний момент: євреї вірили у віщі сни – він приходив у снах, сьогодні вірять у розум – він освітлює розум.
• Бог починає з конкретних потреб: розмножує насіння Авраамове, рятує його від винищення і полону…, але поступово приходить і до потреб духовних.
• Людство занепадає, моральність знижується, тому Бог перестає виявляти себе у великому і знову повертається до матеріального (дива, мироточиві ікони, зцілення, віщі сни тощо).
• Божа довіра (чи випробування?) виявляється і в тому, що Він не дав готовий закон (надиктувавши його, як у магометанстві), а дозволив людині сформулювати його згідно свого розуміння.
• У Біблії, як і у Христі, нерозривно і неподільно поєдналося Боже і людське.
• Кожне покоління має перевідкривати мудрість Біблії, відкривати її стосовно умов свого життя (а для цього, як мінімум, її слід хоча б раз прочитати. – прим. моя).
• Бог обмежив себе тілом, як його Слово – текстом. До Бога потрібно прагнути. Книгу необхідно відкривати.
• 6 днів працюй, 7-й – відпочивай: не тому, що так створено світ, а навпаки – створення світу підлаштовано під історичну дійсність (от з цієї тези мене й почало потихеньку «вернути» від католицького матеріалізму, що в подальшому вилилося в зацікавлення православним поглядом на тему створення світу і закінчилося знайомством з уже відомим нам твором о. Серафима (Роуза) «Створення світу й перші старозавітні люди». - прим. моя).
• Подібність людини до Бога ще й у тому, що в усьому світі лише людина і Бог здатні на зупинку своєї діяльності (суботу).
• Первородний гріх – бажання досягти всього самотужки, відкидаючи Бога.
• Бог хотів, щоб ми стали богами, але через зусилля і послух, а не через самовпевненість і гріх.
• Бог вигнав Адама і Єву з раю для іншого добра: вони б не витримали постійної присутності Бога-творця (страх, сором тощо).
• Звинувачуючи Адама і Єву в нашому гріхові, ми продовжуємо прикрий ланцюг взаємозвинувачень: Адам → Єва → змій.
• І диявол, і Господь стоять під дверима (людського серця – прим. моя), але Бог стоїть спокійно і тихо, поважаючи волю людини, а диявол намагається нагло вдертися у найменшу шпаринку.
• Угода Авраама з Богом «підписана» лише однією стороною – Богом, який обіцяє виконувати свої зобов’язання, незважаючи на вчинки нащадків Авраама (людство).
• На підтвердження віри людей Бог не бажає навіть найменшої жертви – сина Авраама, а посилає Свого Сина – Ісуса.
• Бог у єгипетському полоні довів народ до найбільшого знесилення і зневіри, щоб вони нарешті перестали покладатися лише на себе і згадали про Нього. Іноді так буває і з життям самовпевнених людей.
• Довге перебування Мойсея у вигнанні повернуло йому «відчуття» пустелі, підготувавши його до Виходу.
• Свято Паски (старозавітної – прим. моя) поєднало існуючі традиції: помазування пастухами одвірків наметів кров’ю молодого ягняти перед виходом на пасовище і споживання опрісноків на початку жнив (7 днів) з борошна нового врожаю.
• Дочки Лотові неправедно дали життя двом народам (Буття 19,32), але народи ці зросли гріховними і були Богом знищені. Так гріх двох став смертю багатьох, і відповідальність за цю смерть – на самовпевнених дочках Лотових.
• Перед тим, як вимагати, Бог дарує.
• Виконанням своїх обітниць людям Бог вчить їх бути відповідальними.

PS. Бажаю веселого свята та смачних яблучок і грушок.