Володимир Сіренко

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Володимир Іванович Сіренко,
що народився сьомого грудня 1931-го року, писав:

Насниться хата ***** Живи хоча б у Бога за порогом, Купайся в злоті, та настане мить, Коли насниться степова дорога І десь під серцем млосна защемить. Насниться хата, як лебідка, біла, Матуся сива-сива у дворі. Зоря над гаєм розпростерла крила, І стелять дим солодкі димарі, І верби коси розплели на кручі, Стоять, в ставу побачивши себе. І ти ідеш, п'єш запахи жагуче, Вбираєш в очі небо голубе. Яка краса! Радієш, мов дитина, Душею молодієш і лицем І чуєш - пахне, пахне Україна Пшеницею, любистком, чебрецем.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олександр Климіша

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Олександр Денисович Климіша (Д. Остюк, О. Денисенко),
що народився четвертого грудня 1926-го року, писав:

Доведи ділами ***** На всіх деревах листя є, Та не на всіх плоди. Що не пусте життя твоє, Ділами доведи.

Знай місце ***** Пам'ятаю я одну з порад, Що почув од діда на світанні: "Не спіши в житті на перший ряд, Щоб не попросили на останній".

***** Сонце візерунки Дивовижні тче. Квіти, подарунки, Мамине плече. На вустах усмішка Маком розцвіла, І така щаслива Дівчинка мала. Мовить мама доньці: - То усе тобі: І проміння сонця, Й сизі голуби. Вистачить для кожного На землі краси. Там - поля безкраї, Там - моря й ліси. … Тільки б не скотилась На щоку сльоза, Тільки б не шуміли Буря і гроза. Бо найбільша радість Матерів усіх - Чути, як лунає Скрізь дитячий сміх.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Галина Тарасюк

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Галина Тимофіївна Тарасюк,
що народилася двадцять шостого жовтня 1948-го року, писала:

А все-таки… ***** До всього звикають люди. Звикають навіть до лиха. До кулі у теплих грудях звикають, лиш стогнуть стиха. Звикають до спазмів у скронях, бо, може, так воно й треба, щоб сльози текли солоні, коли нам тереблять ребра. Звикають жити на кратері. До всього звикає людина, лиш — не до смерті матері, не до ганьби Батьківщини.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Володимир Наконешний

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Володимир Наконешний,
що народився третього жовтня 1945-го року, писав:

Провина ***** Люблю я цілуватись: До цього маю хист. Поцілував уперше Матусин теплий лист. Пройшли літа. Я радо Дівчаток цілував, А про матусю рідну Частенько забував. Все рідше та все рідше Листи я їй писав. Свою провину в цьому Тоді не відчував. Минуло літ багато, І врешті зрозумів: Був в тому винуватий, Що не писав листів. Тепер я, люди добрі, Звертаюся до всіх: Матусь не забувайте, Бо це — великий гріх.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Іван Лозов'ягин

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Іван Павлович Лозов'ягин (Багряний),
що народився другого жовтня 1907-го року, писав:

Антон Біда — Герой Труда (уривок) ***** Де він не був, куди не біг Крізь розпач і гонитву, Він сльози Матері зберіг, Як скарб і як молитву. Зберіг любови бризки ці Пекучі і солоні, І мови звук, і на лиці Тепло Її долоні…

Рідна мова ***** Мово рідна! Колискова Материнська ніжна мово! Мово сили й простоти, — Гей, яка ж прекрасна Ти! Перше слово — крик любови, Сміх і радість немовляти — Неповторне слово “Мати” — Про життя найперше слово… Друге слово — гімн величний, Грім звитяг і клекіт орлій, — Звук “Вітчизни” неповторний І простий, і предковічний… Ну, а третє слово — “Мила” — Буря крози, пісня рвійна І така, як пах любистку, І така, як мрійка мрійна… Перейшов усі світи я — Є прекрасних мов багато, Але першою, як Мати, Серед мов одна лиш ти є. Ти велична і проста. Ти стара і вічно нова. Ти могутня, рідна мово Мово — пісня колискова. Мова — матері уста.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Ольга Соколовська

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Ольга Вікторівна Соколовська,
що народилася двадцять восьмого вересня 1981-го року, писала:

Сину ***** Коли стискаю у руці Долоньку сина теплу, Я твердо знаю, що мені Тепер від долі треба. Безхмарну неба вишину, Тепло веселки, сонця І гілку вишні у цвіту, Щоб стукала в віконце. А ще, щоб чорнобривців цвіт Квітчав мою оселю, І наш великий сірий кіт Щось муркотів веселе... Коли дріма в моїй руці Долонька сина тепла, Я вірю в щастя на землі, Я вірую в безсмертя!	Передноворічне (уривок) ***** І буде на столі кутя й узвар, І буде зірка в небі вечорова. А головне - щоб мир і лад витав Над нами всюди - в світі, і удома. Усе минає, і біда мине, Лишивши на душі лиш тінь тривоги. Життя вперед, лише вперед іде, Учімось хоч цьому добру у нього! Любімо рідних, бережімо їх - Бо то оплот у світі найміцніший. Хай Новий рік, що на поріг стає, До всіх нас буде кращий і щедріший!
День народження ***** Уся родина гомінка, Весела, дружна та завзята Рахує бабині літа, Віншуючи з веселим святом. І сотні добрих, щирих слів Їй кажуть щедро правнучата, Вона ж бо колисала їх, Вона їх щебетом багата. Як тільки вечір на поріг, Тупочуть їхні ноженята. Обсядуть бабу й ну мерщій Їй вголос казочки читати. І повіряють тільки їй Свої нехитрі таємниці. Вона - господи оберіг, Вона - як сонце у світлиці. Всім вишивала сорочки, Купала у любистку й м'яті. Вона родині - хліб і сіль, Порадниця і роду Мати.	Незримий янгол ***** Як в душі лиш зрада зазиміє. Як сльозами серце затремтить, Скаже мама: що болить, дитино? І тепліше стане в світі жить. Витерпить невдячність і зневагу, Виплаче - й без докору простить. Мамі від життя потрібно мало: Щоб над нами сяяла блакить. Не своя печаль їй серце студить, І молитву знає лиш одну - Щоб щастило синові усюди, Щоб стачило доньці талану... І коли вона піде у Вічність, Десь туди між перевесла зір, Неодмінно й щедро все ж залишить Всю любов на оберіг тобі. Ляжуть полем вранішні тумани, Роси засріблять Чумацький Шлях... Наша мама завжди поруч з нами - Янголом незримим у серцях.
А я люблю ***** А я люблю тебе, моя свята земля! До болю і до сліз. До божевілля! Для мене ти - на все життя одна, І я - тобою вирощене гілля. А те, що там вирує інший світ, Для мене марне і не до уваги, Бо вже весна, вже скрес на річці лід, І треба просто мовчки працювати. Все - влада, банки, позики, а ще Всесвітня криза - лиш слова, лиш звуки. Бо для душі реально тільки це: Земля, весна, натруджені вдень руки. Оце подвір'я вимету, вберу. Поправлю квіти, вибілю хатину, Дерева у садочку обійду, Насію чорнобривців біля тину. Картоплю винесу, щоб грілась, з погрібця, Цибульку посаджу, щоб уродила. Щось вишию, щоб з святом привітать На Благовіщення народженого сина. Оце реально! Бачте - це життя Одвічне і на віки нескінченне, Бо завжди треба сіять, жать і знать. Що день оцей жила я недаремно. Лелеки з вирію ось-ось вже прилетять Відвідати гніздо своє велике, Хоч на чужині й тепло зимувать, Та без землі своєї - всюди лихо. Отак і я - хоч бий мене, хоч ріж, До цього краю серцем прикипіла. Тут бродять весни між тонких беріз. Тут кожна грудочка моєму серцю мила. Я так люблю тебе, окрадена земля, За тебе ладна душу я віддати, Життя віддам і силу, і талан, І скільки й віку - буду сонцем засівати!	*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Катерина Горчар

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Катерина Георгіївна Горчар (Ковальчук),
що народилася п'ятого серпня 1957-го року, писала:

Мати Марія ***** Говорило про Марію півсела: - Набула, осьо, у дочок, набула. Розвезла свої пожитки по світах, Та й вернулась впорожні, як сірий птах. Говорили язикаті, аж гули: - Чи такі ж ті дочки змалечку були? Та вона ж їх доглядала, берегла... На весіллях відгуляло півсела. А вони тепер, дивись, уже не ті... Та для мами діти завжди золоті. Все їх хвалить, що в добрі вони живуть, Що в їх грошей навіть кури не клюють, Що у них є і квартири, і авто. ... Тільки в душу до Марії гляне хто? Повернулася Марія, та й живе, Час - рікою, як у пісні тій, пливе. Гріють серце чорнобривці, солов'ї. Тільки дочки не провідують її.

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Євген Титикайло

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Євген Юрійович Титикайло,
що народився в цей день 1937-го року, писав:

До питання про винятковість ***** Смішні, кирпаті "ерудити"!.. В них - телевізор і кіно, Машини вміють вже водити, З батьками грають в доміно. Змінивши стежечку на трасу І пісню матері - на джаз, Спішать із класу і до класу, Все віддаляючись від нас. Спішать у музику, у моди, У дивокрай прийдешніх літ, Батьків маленькі антиподи З очима ясними, як світ. Їх не здивує вже дрібниця, Не заболить у них душа За тим, що вистрашена птиця Своє гніздечко полиша, Що десь всихає деревина, Скупіше стало на дощі, Що скоро птиця та загине, Отак, як згинули хрущі. У них в житті свої проблеми, Їм сентименти не з руки. Вони засвоювали теми, Коли трудилися батьки. Їм все одно, якого роду Був їхній прадід а чи дід. Вони лиш візьмуть у народу, Та не звеличать родовід.

Матері ***** Ця біла ніч снігами відбіліла, Ця біла ніч пішла у небуття. А так мене сльоза твоя боліла, Не день, не два - Цілісіньке життя.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Василь Кравчук

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Василь Іванович Кравчук,
що народився восьмого червня 1929-го року, писав:

Українці, братове мої! ***** Українці, братове, ми встали з колін! Долітає до зір - ми народ, а не маса. Бо немає на світі кількох Україн, Де засіяно слово і думи Тараса. Гордо воля повстала, повергнувши зло. Освятивши промінням добра Україну. На живлющих вітрах синьо-жовте крило Уособлює нині і небо, й хлібину. Наші душі уярмлені завше були, Нас гнітила золочена царська корона, Бо для когось вантажені баржі тягли, А на власний достаток була заборона. Чорний плуг переорював наше життя, Забираючи в нації сили і соки, Щоб у душах зростала трава забуття, Заглушаючи дух наш козацький високий. Довголітня образа серця нам пекла, І народ знемагав від насильства і болю. Нас топтала брехлива імперія зла, Та крізь морок відроджуєм правду і волю. Вирушає народ в розпрозорений день. Українці мої, справедливість із нами. Поклянімося ж всі, що ніколи й ніде - На коліна не станем! Не будем рабами!

Мандрівка у спогад ***** Сьогодні свято - Мамин день, І я, остуджений вітрами, Іду стежинами пісень В хатину спогадів до мами. Ступлю на батьківський поріг, І защемить душа пісенна, Бо те, що в серці я зберіг, Озветься спогадом до мене. До столу сяду в самоті І знов згадаю, як бувало - Матусі руки золоті Для нас вечерю подавали, З портрета батько гляне знов, До нас всміхнеться і до мами. І хоч з війни він не прийшов, Та в душах завжди був із нами... Давно вже матінки нема, Та день оцей для мене - свято, Хоч на дворі стоїть зима, Спішу до маминої хати.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Петро Карманський

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Петро Сильвестрович Карманський,
що народився двадцять дев'ятого травня 1878-го року, писав:

Мати ***** Роби й роби. Затерпла спина. І вже не чую рук. О боже мій! Чи я спочину Від тих незмірних мук? Прийде осіння нічка… Настала ніч, усякий ліг, Заснула вся родина, А мати, знай, валиться з ніг: Не спить чогось дитина… Роби й роби. Затерпла спина, І вже не чую рук. О боже мій! Чи я спочину Від тих незмірних мук? Прийде свята неділя… Прийшов святий недільний день Усякий спочиває, Вона ж на клаптику стерень Худібки доглядає. Роби й роби. Затерпла спина, І вже не чую рук. О боже мій! Чи я спочину Від тих незмірних мук? Пожди, зима настане… Прийшла зима. На темнім ложі Простує всякий члени, Лишень вона одна не може Спочить від веретена. Роби й роби. Затерпла спина, І вже не чую рук. О Боже мій! Чи я спочину Від тих незмірних мук? Як ляжеш в темнім гробі… Почила мати. Тихо згас Огонь, що грів всю хату. А діти плачуть: хто про нас, Сиріток, буде дбати?

***** Поклін тобі, закований мій краю, Тверда колиско велетнів-рабів! Дивлюсь на тебе й серцем завмираю, Із груди рветься розпучливий спів. А кожда скиба, кождий корчик лугу, Здається, стогне від таємних мук І навіває безграничну тугу За жертвами насильних вражих рук. І з жалощів згинаються коліна, І хочеться припасти до могил, І так ридать, щоби ціла країна Почула в собі бунт укритих сил. Щоби той люд не вмер для всякої надії Й відчув пекельний біль відвічних ран, Щоб викував з оков гармати крицевії І показав, що він не раб, а великан!

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Павло Гай-Нижник

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Павло Павлович Гай-Нижник,
що народився двадцять восьмого травня 1971-го року, писав:

***** Духу Храм - у тіла хлам! Із сміття - в нове життя! Ми з сусідами блукаєм, В них чомусь себе шукаєм. Пишем, плачем, пам'ятаєм, Жeбраєм і забуваєм, Що є інший в душах Борг, Що в особах наших - Бог…

***** Хай хтось заграє на бандурі, Щоб веселіш булo іти. Хай сили вистачить і віри На шлях, Гoсподь що освятив. І ми, голодні та обдерті, Ся вклонимо в його теплі Лише Вітчизні напівмертвій І більш нікому на Землі. Не бійся вмерти! Ти - безсмертний! Колись вже вбитий був Христос. Та Він не зник, вознісся врешті Як Переможець і як Бог. Згадай Його, і прийде сила! Вставай і знай лише одно: "Воскрес Христос, Воскресне й Україна!" Хоч як би там воно булo.

***** О, Боже! Як же ж я кохаю Цей край росою умивaний, Під морочливий плач дощу, Де надкраса наводить сум. Як бачу дзеркальце-озeрце І в нім милується верба, То в зачарованості серце, Здається, битись забува… А там, за ним, на край землі Повuлась річенька, мов стрічка, При ній заснули мочарі Й лунає пісня молодична - М'якa, леліюча природу Й захопленням налитий погляд, Свіженький вітер й глибину, Місток та шлях в далечину. Вздовж шляху долевого того Про щось задумалась калина. Мабyть про те, що надто довго Не смакував я ягодuни Із гілок-рученят землистих Її шляхетності та хисту. А вітер лине над ланами Із солов'їними співaми. Душа в красі цій тане наче В краплинах та веселці вранці, І Бога я в сльозах вмоляю: Дай вічних літ моєму краю.

Матері ***** Я багато знаю твого плaчу, Тихих зiтхань в вечоровій млі. Мамо, матінко, вчора Вас я бачив У казково дивовижнім сні. Як стyжився хутко за очима, Де самі лиш ніжність та любов, За словами лагідними: "Сину, Повечеряй перед мудрим сном". Дoрогі твоєї мови звуки, Від яких все дихає теплом, Клопітливі, працьовиті руки, Щира ласка лагідних долонь. Мій вірний друг у прoменях натхнення І рятівник в годину найтяжку, Тебе я бачив гарну та веселу В ряснiм та пишнім веснянім садку. Всміхалась ти у вишитій сорочці І волошкu збирала поміж трав. Як мало мені зоряної ночі І сну, в якім я матінку згадав. А зрaння знов дивлюсь в далекий шлях, Заплутаний в поверненні до тебе, Даруй мені за сльози на очах, Що викликaв колись я через себе.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Володимир Підпалий

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Володимир Олексійович Підпалий,
що народився тринадцятого травня 1936-го року, писав:

Вечірнє ***** Вдвох сьогодні посидимо ввечері, мамо... Залиш, будь ласка, ложки і відра... Я тобі погортаю томів сторінками, прочитаю - бо вчений - цитати хитрі... Я тобі розкажу, що пишуть в газетах, чим країна живе, чим живе загряниця... Захоплюсь - і забуду сховати в рукав сигарету, і ти скажеш своє: - і куди це годиться... Із прискринка дістанеш листи від татка, жовті, наче печаль твоя удовина... Гірко він посміхнеться до нас із картки, запитає тебе, чи доглянула сина... Ну, хіба за цигарку ти винна, мамо, - хай мене покарає, аби вернувся... Ой чекала. Не спала. Виглядала роками. Вибігала до шляху в надії і тузі... Хай без рук і без ніг. Аби - батько дитині. Аби в хаті запахла сорочка пітна... Попливли від сліз твої очі сині: - Йдуть до всіх. Лише нашого все не видно... Бач, куди повернулася наша розмова, а хотілося, мамо, інтимно й тихо, що в твоєї онуки голос шовковий, твої очі великі, над лобиком вихор... Що приїдем до тебе на ціле літо, зі столиці втечем у твої тривоги - будуть квіти в саду. І на сволоках - квіти. Навіть сни будуть в квітах твоїх, їй-богу... Буде внучка тобі тупотіти ногами, домагатись від тебе казок химерних... Вдвох сьогодні посидимо ввечері, мамо, як сиділи б удвох, коли б ти не померла…

*****

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Галина Гордасевич

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Галина Гордасевич,
що народилася тридцять першого березня 1935-го року, писала:

***** Пам'ятаймо, хто ми, Пам'ятаймо, звідки, І в якій землі наші корені. Лиш високі сосни Були дідам свідки, Як вони схиляли голови зморені. Пам'ятаймо, як, Пам'ятаймо, коли Ми рушали в дорогу далеку. Кості наших батьків У землю лягли Від Сибіру до канадського Квебеку. Пам'ятаймо, чиї ми, Пам'ятаймо, скільки нас, За чим нас в цей світ послали. Ми досі дзвеніли кайданів кільцями - Задзвонімо ж дзвонами слави.	***** Цей скромний пейзаж, де в небі хмарина купчаста, і вишня край хати, і біля дороги трава,- оце воно й є, що називається - щастя, оце воно й є, чим душа наша досі жива. Дитина по стежці біжить, і мале цуценятко за нею, а поруч дзюркоче струмок і піщане просвічує дно,- оце воно й є, та планета, що зветься Землею, оце воно й є, те життя, що лиш раз нам дано. Куди ж поспішаємо, люди? Спинім цю гонитву шалену! Коли життя прогайнуєм - воно не повернеться знов. Навіщо ж плюндруємо хату, траву край дороги зелену, дитину з малим цуценятком, і віру, й надію, й любов?
***** Щасливий той, у кого дні, Мов осінь, тихі і погідні. Тоненькі павутинки срібні Летять і никнуть до стерні, І храма золотим подібні Ліси в оранжевім вогні. Щасливий той, чия любов У день весняний, повний світла, Не лише сонячно розквітла, Але й з роками, що пройшов, Не потьмяніла, не поблідла, А квітувала знов і знов. Щасливий той, чиї труди лягли в ріллю добірним зерном І урожаєм не мізерним, А устократ дали труди. Земля за труд завжди поверне, І матимеш з роси й води. Щасливий той, хто у житті Стрічав нарівно сонце й грози, Зазнав на смак і сміх і сльози, Та вірним був одній меті І на крутій життя дорозі Не розгубив літа пусті. Щасливий той!..	***** Люблю життя. Яке воно не є. Люблю життя. Це так прекрасно - жити, Надіятись, любити і дружити, І кожним днем прожитим дорожити, І слухати, як в грудях серце б'є. Люблю життя, яке воно не є. Всіма чуттями я його ловлю: На зір, на слух, на смак, на нюх, на дотик. У ньому є легенди й анекдоти. Поки жива - не перестану доти. Високе й нице, я його люблю. Всіма чуттями я життя ловлю. У ньому місце є великому й малому: І зорям, і трояндам, і черві. Послухайте, вони ж усі живі - У небі, під землею чи в траві І кожен має свій тягар на плечі. У ньому місце є великому й малечі. Цінуймо ж кожен день, мов самоцвіт, Що нам дарує Бог з своєї волі. Минає радість, та минають й болі, І все-таки який прекрасний світ, Бо зріє плід, хоч облітає цвіт. Шануймо ж кожен день, мов самоцвіт!
Яничарська балада ***** Встала курява стовпами, Багряніли хмари. Приазовськими степами Гнались яничари, І летіла перед ними Звістка невесела, Що пускають вони з димом Українські села, Що старих людей вбивають, Тих, хто уже сивий, Малих діток забирають В неволю-ясир. Забігав яничарин У біленьку хату. Стала жінка у відчаї - Нікуди тікати. Хіба в очі подивиться? В нього ж очі сині! Раптом зайкнула вдовиця: - Сину ти мій! Сину! Простягає вона руки, Обійняти хоче, А він стоїть, клятий турок, Стоїть та регоче. Звідки йому пам'ятати Українську мову, Як малим украли з хати, З батьківського дому, Від матері відірвали, Від рідної суті Та молоком напували Скаженої суки. Постаралися немало Вчителі незлецькі, Щоб не знав він слова "мамо" Навіть по-турецьки. То ж була наука люта: Як зброю тримати. От і блиснула шаблюка! От і впала мати... З того часу промайнули Не літа - століття. Дай Бог, щоб вас обминули Такі лихоліття. Бога мудрість незвичайна І велика сила: Він з матері зробив чайку, Зробив вовком сина. І чаєчка все кигиче На ковилу сиву, А прислухаєшся кличе: - Сину ти мій! Сину! А вже виє, турчин клятий, Темними лісами, Ніби вчиться вимовляти: - Мамо моя! Мамо!	Жіноча доля ***** Надривається жінка під торбами, Розривається жінка між чергами. ... А кажуть: слід бути гордими! ... А кажуть: слід бути чемними! А жінка рахує тисячі. Як вижити, думає жінка. Вже на хліб і мільйона не вистачить! Набухає на скроні жилка. А діти, хоча й не голодні, Але кривлять губи над юшкою. Чоловік знов прийде сьогодні Не "під мухою", то "під мушкою". Йому що! Він на жінку надіється! Його клопоти йдуть за водою. Що ж воно з вами, жінко, діється? Ви ж колись були молодою. Ви були казково прегарною, Обіцяв на руках носити, А тепер було б справою марною, Щоб за хлібом пішов, попросити! На роботі своя морока: Заглядає у вічі скорочення. Б'ється жіноча кароока, Тяжко змучена, заморочена. Поможи їй з глибин історії Хоч ти, матінко Берегине, І тоді в піднебеснім просторі Україна не вмре, не загине. І наповнює море краплина, Сходить сонце в небеснім склепінні. Постає велика Вкраїна На великім жіночім терпінні.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень