Галина Гордасевич

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Галина Гордасевич,
що народилася тридцять першого березня 1935-го року, писала:

***** Пам'ятаймо, хто ми, Пам'ятаймо, звідки, І в якій землі наші корені. Лиш високі сосни Були дідам свідки, Як вони схиляли голови зморені. Пам'ятаймо, як, Пам'ятаймо, коли Ми рушали в дорогу далеку. Кості наших батьків У землю лягли Від Сибіру до канадського Квебеку. Пам'ятаймо, чиї ми, Пам'ятаймо, скільки нас, За чим нас в цей світ послали. Ми досі дзвеніли кайданів кільцями - Задзвонімо ж дзвонами слави.	***** Цей скромний пейзаж, де в небі хмарина купчаста, і вишня край хати, і біля дороги трава,- оце воно й є, що називається - щастя, оце воно й є, чим душа наша досі жива. Дитина по стежці біжить, і мале цуценятко за нею, а поруч дзюркоче струмок і піщане просвічує дно,- оце воно й є, та планета, що зветься Землею, оце воно й є, те життя, що лиш раз нам дано. Куди ж поспішаємо, люди? Спинім цю гонитву шалену! Коли життя прогайнуєм - воно не повернеться знов. Навіщо ж плюндруємо хату, траву край дороги зелену, дитину з малим цуценятком, і віру, й надію, й любов?
***** Щасливий той, у кого дні, Мов осінь, тихі і погідні. Тоненькі павутинки срібні Летять і никнуть до стерні, І храма золотим подібні Ліси в оранжевім вогні. Щасливий той, чия любов У день весняний, повний світла, Не лише сонячно розквітла, Але й з роками, що пройшов, Не потьмяніла, не поблідла, А квітувала знов і знов. Щасливий той, чиї труди лягли в ріллю добірним зерном І урожаєм не мізерним, А устократ дали труди. Земля за труд завжди поверне, І матимеш з роси й води. Щасливий той, хто у житті Стрічав нарівно сонце й грози, Зазнав на смак і сміх і сльози, Та вірним був одній меті І на крутій життя дорозі Не розгубив літа пусті. Щасливий той!..	***** Люблю життя. Яке воно не є. Люблю життя. Це так прекрасно - жити, Надіятись, любити і дружити, І кожним днем прожитим дорожити, І слухати, як в грудях серце б'є. Люблю життя, яке воно не є. Всіма чуттями я його ловлю: На зір, на слух, на смак, на нюх, на дотик. У ньому є легенди й анекдоти. Поки жива - не перестану доти. Високе й нице, я його люблю. Всіма чуттями я життя ловлю. У ньому місце є великому й малому: І зорям, і трояндам, і черві. Послухайте, вони ж усі живі - У небі, під землею чи в траві І кожен має свій тягар на плечі. У ньому місце є великому й малечі. Цінуймо ж кожен день, мов самоцвіт, Що нам дарує Бог з своєї волі. Минає радість, та минають й болі, І все-таки який прекрасний світ, Бо зріє плід, хоч облітає цвіт. Шануймо ж кожен день, мов самоцвіт!
Яничарська балада ***** Встала курява стовпами, Багряніли хмари. Приазовськими степами Гнались яничари, І летіла перед ними Звістка невесела, Що пускають вони з димом Українські села, Що старих людей вбивають, Тих, хто уже сивий, Малих діток забирають В неволю-ясир. Забігав яничарин У біленьку хату. Стала жінка у відчаї - Нікуди тікати. Хіба в очі подивиться? В нього ж очі сині! Раптом зайкнула вдовиця: - Сину ти мій! Сину! Простягає вона руки, Обійняти хоче, А він стоїть, клятий турок, Стоїть та регоче. Звідки йому пам'ятати Українську мову, Як малим украли з хати, З батьківського дому, Від матері відірвали, Від рідної суті Та молоком напували Скаженої суки. Постаралися немало Вчителі незлецькі, Щоб не знав він слова "мамо" Навіть по-турецьки. То ж була наука люта: Як зброю тримати. От і блиснула шаблюка! От і впала мати... З того часу промайнули Не літа - століття. Дай Бог, щоб вас обминули Такі лихоліття. Бога мудрість незвичайна І велика сила: Він з матері зробив чайку, Зробив вовком сина. І чаєчка все кигиче На ковилу сиву, А прислухаєшся кличе: - Сину ти мій! Сину! А вже виє, турчин клятий, Темними лісами, Ніби вчиться вимовляти: - Мамо моя! Мамо!	Жіноча доля ***** Надривається жінка під торбами, Розривається жінка між чергами. ... А кажуть: слід бути гордими! ... А кажуть: слід бути чемними! А жінка рахує тисячі. Як вижити, думає жінка. Вже на хліб і мільйона не вистачить! Набухає на скроні жилка. А діти, хоча й не голодні, Але кривлять губи над юшкою. Чоловік знов прийде сьогодні Не "під мухою", то "під мушкою". Йому що! Він на жінку надіється! Його клопоти йдуть за водою. Що ж воно з вами, жінко, діється? Ви ж колись були молодою. Ви були казково прегарною, Обіцяв на руках носити, А тепер було б справою марною, Щоб за хлібом пішов, попросити! На роботі своя морока: Заглядає у вічі скорочення. Б'ється жіноча кароока, Тяжко змучена, заморочена. Поможи їй з глибин історії Хоч ти, матінко Берегине, І тоді в піднебеснім просторі Україна не вмре, не загине. І наповнює море краплина, Сходить сонце в небеснім склепінні. Постає велика Вкраїна На великім жіночім терпінні.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень