Актуальна класика

Почався Великий піст, тож і публікація має бути відповідна. Маю чудову нагоду – щойно закінчив читати твір Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма». Крім чудової живої мови, книжка цікава ще й певними паралелями з сьогоденням. Тому вирішив не розривати її на цитати, а зробити невеличкий переказ.

Отож, маємо чотирьох головних дійових осіб:

1) Конотопський сотник (на сучасну адміністративну класифікацію – щось близьке до міського голови). Читати не вміє, рахує лише до тридцяти, писати не навчений (здатен лише поставити свій підпис). Своєю невченістю зовсім не переймається, будучи певен, що «я на те і сотник, щоб…тільки підписувати».
2) Сотниковий писар. У сучасній бюрократичній класифікації назви його посади не знаю, а сам він про себе каже так: «голова – пан сотник, розум в голові – писар». Найбільша мрія – потурити з посади дурнуватого сотника, щоб самому зайняти його місце. Аби зробити це, підбурює сотника не підкоритися наказу керівництва, а зайнятися боротьбою з відьмами. Відьом вибирає сам, також керуючись власними інтересами: одна не дала грошей (навіть у борг), інша не погодилася віддати за нього свою дочку тощо.
3) Олена – дівчина, за якою впадає згаданий вище сотник, а вона, у свою чергу, ладна все віддати, аби швидше повернувся з походу її коханий Дем’ян.
4) Дем’ян, який до нестями кохає Олену.

Усіх чотирьох головних героїв об’єднує спільна риса: аби досягти своєї мети, вони вдаються за допомогою до відьми (звідси і назва твору). Весь сюжет переказувати не буду – книжка невеличка і читається легко, тож раджу перечитати самостійно. Перенесемося відразу в кінець і подивимося, чим усе закінчилося:

1) Сотник позбувся своєї посади, а замість красуні Олени взяв за дружину однооку, кривоногу і криворуку, лисувату сорокарічну Солоху.
2) Писар таки потурив з посади сотника, але його посади не зайняв. Ба гірше – новий сотник прогнав його і з писарства.
3) Олена, хоч і одружилася з Дем’яном, однак зі шлюбу не довго тішилася – знеславив її коханий на все село і прогнав від себе, що зрадила його з новим писарем;
4) Дем’ян, що був призначений на місце сотника, не довго радів – провинився чимось і був посади позбавлений. Та ще й люба Олена вірність подружню не зберегла.
5) Відьма, що все це вдіяла, теж була покарана: паралізована, ніяк не могла померти, а по смерті її «виволокли за село, зарили ниць у яму, прибили осиковим кiлком та зверху i заплiшили, щоб ще не скочила».

На останніх сторінках книжки автор докладно пояснює, «за що се усім їм сталося». Та вже від початку прозоро натякає, що добром це все не закінчиться: кожен розділ починає зі слів «сумний і невеселий». А я тепер щораз згадую цю розповідь, читаючи рекламні оголошення різноманітних ворожок та екстрасенсів. Шкода людей, що йдуть не до Бога, а до провидиць і чаклунів, несучи їм не лише останні гроші, але й свою душу. Шкода тих, хто заради посади чи уявного щастя вдається до недозволених засобів. По-християнські шкода навіть ворожок, адже більшість з них, якщо й пожили в достатку, то помирають зазвичай так страшно, як описано у цій книжці. А що вже по смерті – важко й уявити.

Програють всі, але не припиняють грати. Кожен чув чи знає історію, подібну до сьогоднішньої. Однак і далі йдемо до ворожок, віримо екстрасенсам, дослухаємося порад енерго-інформаційних спеціалістів. Цей твір входить до шкільної програми, але певен, що школярі сприймають його радше як казочку. Його б краще перечитувати щораз (особливо останню сторінку), як на думку спадає бажання «взяти кредит у нечистого». Бо ж кредит доведеться вертати, і відсотки не раз сльозами виллються.

PS. Писар у книжці спілкується виключно канцеляризмами і церковнослов’янською мовою, використовуючи цитати з Біблії та богослужбового уставу. Прихильникам збереження богослужіння цією мовою раджу випробувати себе і спробувати з першого разу зрозуміти, що він говорить.