Про вивчення англійської мови (ч. 1)

Як я вже зазначав у попередній публікації, останнім часом життя все частіше почало мені натякати, що слід братися за вивчення англійської мови. А оскільки в минулому я вже не раз жалкував, що ігнорував подібні натяки, цього разу вирішив використати літню відпустку для підвищення свого рівня англомовності. Більшість знайдених у мережі самовчителів (від курсів, як ви пам’ятаєте, я вирішив поки що відмовитися) доволі однотипні й побудовані за шкільним принципом «від простого до складного»: спочатку ви вчите слова та їх форми, потім починаєте складати слова у речення тощо.
Але натрапив і на дві книжки, які вирізнялися з загального ряду. Це «Быстрое изучение иностранного языка от английского до японского» Тімура Байтукалова та система Драгункіна. Перший обіцяв навчити розмовляти англійською навіть без глибокого занурення у граматичні хащі. А другий переконував, що насправді англійська мова досить проста і логічна у своїй структурі, що робить її вивчення не наскільки складним, як це намагаються представити власники різноманітних навчальних курсів. Оскільки їхні аргументи і методи виглядали досить переконливими, вирішив спробувати. Коротко спробую розповісти про суть методів.

Методика Байтукалова. Автор виступає категорично проти друкованого слова на перших етапах вивчення іноземної мови. Аргумент: ви ще не знаєте, як правильно вимовити те чи інше слово (а деякі з англійських слів звучать зовсім не так, як пишуться), тож вигадаєте собі його звучання, а потім доведеться переучувати. Ще один недолік різноманітних підручників – постійне чергування англійської та рідної мови. Це змушує мозок весь час «перемикатися» з однієї мови на іншу, погіршуючи його функціонування (на цю тему раджу прочитати книжку «Миф о многозадачности» Дейва Креншоу). Тож Байтукалов пропонує починати відразу з вимови. Для цього берете невеличкі діалоги зі щоденною лексикою і завчаєте їх напам’ять. Відбуватися це повинно в кілька етапів:

1. просте прослуховування тексту;
2. прослуховування з намаганням повторювати;
3. прослуховування з прогляданням транскрипції та повторенням;
4. прослуховування з прогляданням тексту та повторенням;
5. ознайомлення зі змістом тексту (необов’язково);
6. читання вголос транскрипції без прослуховування;
7. читання вголос тесту без прослуховування;
8. розказування фрагментів тексту напам’ять;
9. - 15.  повторення усіх етапів, але вже з відеорядом.

Для чого потрібно ще й відео? Байтукалов стверджує, що ефективнішому вивченню англійської мови сприятиме використання одного з головних принципів нейролінгвістичного програмування (НЛП): чим точніше ви будете повторювати все, що людина робить, тим швидше опануєте її уміння. Тому автор наголошує на необхідності не просто дивитися відео, а програвати його в ролях, повторювати жести і міміку свого героя, занурюватися у його відчуття та емоції. Також відеоряд допоможе краще зрозуміти, про що йде мова (ви помітили, що Байтукалов не радить читати переклад діалогу, доки не будуть пройдені всі етапи).

Мої враження: методика дієва, а наявність у мережі великої кількості навчальних матеріалів робить її доступною. До того ж запам’ятовування відбувається великими блоками, а не окремими словами. Ви легко вимовляєте «a сup of tea», без необхідності згадувати, що:

• «чашка» англійською – це «сup»;
• «чай» англійською – «tea»;
• щоб зазначити родовий відмінок, використовуємо частку «of»;
• оскільки це конкретна чашка, слід поставити визначений артикль «a».

А вивчивши вислів «a сup of tea», хто заважає вам замінити «tea» на «coffee», або й взагалі попросити не філіжанку кави, а кухоль пива: «a glass of beer».

Тому методику Байтукалова беру на озброєння сам і раджу вам (незалежно від того, вивчаєте ви англійську самостійно чи на якихось курсах). На сайті, присвяченому цій методиці, знайдете необхідні матеріали та посилання для швидкого старту. Адреса - http://project-modelino.com (це не партнерська програма і не реклама, а лише спроба компенсації за отриманні знання, адже книжку я скачав у мережі безкоштовно, а совість дорікає все дужче…). Насамкінець зазначу, що за допомогою своєї методики автор вивчив не лише англійську, але і японську мову, яка використовує ієрогліфічне письмо (тож навіть приблизно не вгадаєте, як вимовляється те чи інше слово) і де роль правильної вимови та інтонації є визначальною.

Оскільки вже перевищив ліміт стандартної статті, про методику Драгункіна (і невеличкий подаруночок від мене) розповім у наступній публікації.