- Суть ідеї: справжній прибуток може давати лише землеробство. Щоб земля не виснажувалася, а селянин не біднів, одержані п’ять умовних одиниць продукції слід розділяти таким чином: 2 одиниці (солома) – для худоби і землі, інші три (зерно) – селянину, промисловості та державі.
- Світ пізнаваний, але не пізнаний.
- Правильне землеробство є найліпшим видом корисної праці.
- Вартість – міра людської праці.
- Відчуття накопичують досвід, досвід розвиває думку.
- Моральні проблеми не можна плутати з фізичними.
- Порожнеча формулювань – це оселя сатани.
- Наукові терміни часто створюють ілюзію, що пізнання істини завершилося тоді, коли вчені для якого-небудь явища підібрати вдалу назву.
- Безглуздо створювати цінності з речовини неживої (наприклад, будівлі), знищуючи речовину живу (органіку).
Показ дописів із міткою Руденко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Руденко. Показати всі дописи
23 бер. 2014 р.
Руденко М. Енергія прогресу
Сьогодні пропоную вашій увазі цікаву (певною мірою – навіть унікальну) працю нашого українського філософа-економіста Миколи Руденка. Вже кілька разів натрапляв на згадку про його твір, тому вирішив все ж прочитати. І не пожалкував. Справді революційний підхід до сучасної економічної теорії, що в певних моментах категорично суперечить традиційному капіталістичному підходу. До того ж написано досить простою мовою, зрозумілою навіть нефахівцеві. Спочатку дам саму суть ідеї Миколи Руденка, а потім кілька найцікавіших (на мою думку) цитат. Хочу зазначити, що саме після прочитання цієї книжки я цілковито утвердився в думці, що бути аграрною країною для України – абсолютно не соромно (як це іноді хоче представити наше керівництво), а дуже і дуже почесно. Отож, читаємо:
19 груд. 2011 р.
Микола Руденко
| Січень | Лютий | Березень | Квітень | Травень | Червень |
| Липень | Серпень | Вересень | Жовтень | Листопад | Грудень |
Микола Данилович Руденко,
що народився дев'ятнадцятого грудня 1920-го року, писав:
що народився дев'ятнадцятого грудня 1920-го року, писав:
*****
Як тільки наповниться серце журбою І ляжуть на душу погрозливі тіні — Я знов уявлю, що стою під вербою В селі на моїй Україні. Так яблука пахнуть, рум’яні ранети; Так любо звучить не спотворене слово! Із досвіду знаю: обійдеш планету, А серце сюди приведе тебе знову. Чи в кольорі неба, чи, може, у травах Є щось невимовно моє, неповторне. Чи, мо’, твою душу в вечірніх загравах Душа твоїх предків незримо пригорне?.. Ми часом шукаємо щастя легкого, А потім зітхаємо гірко і сумно: У світі лишилось багато такого, До чого ми ставились надто бездумно. О лихо, що неньці на голову впало! О скрута, якої повік не забути!.. Молитись і плакати — це ще замало: Синів треба вчити Вкраїнцями бути. |
*****
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків. Не робітництво, не селянство, Не щирий, праведний народ, А так собі — тупе міщанство, Ходячий шлунок, жуйний рот. Та, незважаючи на втрати, На лайку й дорікання злі, Я слово буду гранувати, Щоб стало долею землі. Щоб за освяченим порогом, Де ера займеться нова, Воно й насправді стало Богом, Який у серці ожива. |
Туга
***** Оглянуся в години гожі: Дерева є, і трави є. І гори на Карпати схожі — Усе таке, та не моє. А чом це так — я й сам не знаю. Вже скоро зацвітуть сади І верби (мов з мойого краю Вдовиці забрели сюди) В Катуні зачерпнуть води. Ось хвиля гілочку відпружить, Замерехтить блакитна тінь… Чому ж так гірко серце тужить І душу кличе вдалечінь? Що звабного є в тій країні, Де мертвим плесом ліг Дніпро, Де бродять запорожців тіні,— Яке ти бачиш там добро?.. Я прагну там пізнати знову Суть незрадливу, суть людську; Із вуст почути рідне слово — І десь померти в холодку. Та чи збагну, що на Вкраїні Уже доводиться в містах Шукати, ніби голку в сіні, Дідівське слово на вустах? Ми ж ниньки мудрі — ми природу Від кривди берегти вчимо, А душу цілого народу Невже покривдити дамо? Хіба це менше, ніж пташина Або якесь там деревце?.. То дух людський, його вершина, Його снага, Його лице… Гай-гай! Сидіти й мудрувати Посеред гір на чужині — Не те, що вдома душу рвати Об терни дикі, навісні. І все ж… Хіба ж ми троглодити? Ми добре знаємо уже, Що тужиться земля родити Своє, природне — Не чуже. Земля — вона життя основа. Тож, братку, як не поверни, Це їй належить наша мова, Бо ми й самі — Її сини.. Супроти Божого закону Ні образ, ані стать, ні масть Вона в своє не візьме лоно — Задушить, Вижити не дасть. Тим часом тут… Яке бездоння На тебе визирне з віків, Коли почуєш: ненька доню Гидких навчає матюків. Така тут ласка — Це не скруха. Мо’ й не повірите мені. А в мене вже відсохли вуха Від слів лихих на чужині. Понад Дніпром отого хисту Ви не побачите ніде. О мово рідна, мово чиста! Невже й тебе ця ласка жде?.. Дрижать берізки у відлунні. Ревуть вітри, гудуть мости. Молюсь на березі Катуні: О Господи! Не допусти. |
*****
Люблю людей. Але моя любов Клубком кривавим запеклась у грудях. Оглянуся — і помічаю знов: Чогось істотного бракує в людях. Так мало непогорблених, прямих, Окрилених високою метою. І хто нас визволить від нас самих — Від страху перед правдою святою? Хоч сенс народження нам не ясний (Життя для нас — лише сліпий випадок), — Пірнаємо у марення та сни, Шукаючи в собі козацький спадок. Душа — неначе випалений лан, А наше діяння здається грою. У кожному ворушиться титан, Та він ховається під машкарою. Ми наше тіло — щедрий автомат — Ще не навчили духові служити. Для нього в світі безліч є принад І автомат для них звикає жити. Він душу павутинням заснує. Покличе не до істини — до моди. Титан вмирає. А натомість є Машина, що шукає насолоди. Дивлюсь в історію нову й стару — Усюди чвари й зрада неодмінна… Чи ти зумієш здерти машкару, Коли тебе покличе Україна? |
| Січень | Лютий | Березень | Квітень | Травень | Червень |
| Липень | Серпень | Вересень | Жовтень | Листопад | Грудень |
8 січ. 2011 р.
Петро Руденко
| Січень | Лютий | Березень | Квітень | Травень | Червень |
| Липень | Серпень | Вересень | Жовтень | Листопад | Грудень |
Петро О. Руденко,
що народився восьмого січня 1935-го року, писав:
що народився восьмого січня 1935-го року, писав:
Співвітчизникові
Знецінена й затоптана перлина,***** Велінням Божим знята із хреста, Відроджується нині Україна, Мов квітка яблунева розквіта. Віднині вже ні бурі, ні посухи Коріння не відірвуть від землі, Якщо, набравшись локшини на вуха, Не проміняєм гривні на рублі. Нехай уже достигли десь черешні, І навіть хтось запрошує туди... Але ж чи зможе там онук прийдешній Напитися дніпровської води? І що б не гомоніли ми, панове (А дехто з нас і досі ще мовчить), Країна починається із слова, Що гарно українською звучить! Якщо у тебе в грудях б'ється серце, Збагнути маєш істину таку: Країна починається з джерельця, Що живить всенародну цю ріку. Чорнозем увібрав багато крові, Тому джерельця обирай такі, Що завжди сонця сповнені й любові До неньки України навіки. Нічого в світі вищого немає, Як та любов, одвічна і свята. Але ж тебе Матуся научає, Щоб ти і сам отим джерельцем став. |
*****
Якось бачить сільський дядько:Жде юрба народу, Поки стрибне самогубець Із мосту у воду. Дядько кинувся до нього І почав благати: - Є ж у тебе сивий батько І старенька мати? Не дай їм померти, кволим, У самотній хаті! А той каже: - Я сирота, Виріс в інтернаті... - Пожалій дружину й діток, Не стрибай у воду! А той бурчить: - Я холостяк, Без племені й роду... Дядько учить: - Всі ми діти Широкого степу, Згадай славних старих батьків: Сірка та Мазепу! Той прислухався й повільно Відійшов від краю: -А ці хто такі? - питає. Я їх щось не знаю! Сиву голову похнюпив Дядько, тоді й каже: - І як таких земля носить? Стрибай з мосту, враже! |
| Січень | Лютий | Березень | Квітень | Травень | Червень |
| Липень | Серпень | Вересень | Жовтень | Листопад | Грудень |
Підписатися на:
Дописи (Atom)
