Неоніла Стефурак

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень

Неоніла Василівна Стефурак,
що народилася десятого листопада 1951-го року, писала:

***** Нас вже немає, але ми танцюєм. Нас вже немає, але ми співаєм. На велелюдді храмів не старцюєм І Кобзаревих сліз не забуваєм. Не яничари ми і не моголи, Не онучата голі Тамерлана. Поставлений історією голос До голосів приєднується п'яних. І від пісень двигтить новобудова, І над столами, повними наїдків, До слова припасовується слово, Загорнуте у голос, як в позлітку. І, хвилею розчулені хмільною, Сусіди не нахваляться сусідам, Що їхні діти вже не біля гною, Що при паперах урядових діти. А голоси ведуть собі про військо, Про козаків, про славне Запорожжя. І рідна мова, мова українська, У пісні не купується за гроші. Не продається як неперспективна, У вишиванку вбрана не по моді, Вона горить словами золотими У книзі всіх часів і всіх народів. Та тільки, коли ми її приємлем Як подаяння чи непотріб зайвий, Вона втікає під вітцівську землю, Скарби свої не виказавши зайдам.

***** Яблуні цвітуть серед могил на старому цвинтарі, за містом… Поверни усі свої борги, поки ще не соромно, не пізно. Поки ще з тобою ця трава, і ріка, і пісня солов'їна, поки ще в крові твоїй жива гілочка червоної калини. Поки ще не витерлася з крил позолота сонячна і чиста… Яблуні цвітуть серед могил на старому цвинтарі, за містом.

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень