Останній тиждень Великого посту наближається до завершення, а я ще не виконав одну
обіцянку – розглянути походження самого слова «піст». Відразу зазначу, що на сьогодні існує дві абсолютно несхожі версії. Одну з них можна зустріти у академічних словниках (наприклад, у відомому 7-томному етимологічному словнику української мови), про іншу нещодавно почув по радіо (що й наштовхнуло мене на ідею написання цієї статті). Наведу обидві, а ви вже обирайте, яка вам ближча чи здається достовірнішою.
Першою розглянемо класичну версію (подаю максимально близько до тексту «Етимологічного словника української мови»: В 7 т. / Редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. – (Т. 4: Н–П). – К.: Наук. думка, 1982–2006.):
піст - «невживання скоромної їжі»: російське, білоруське, болгарське, македонське пост, давньоруське
постъ, польське
post, чешське
půst, словацьке
pôst, верхньолужицьке
póst, нижньолужицьке
spot (<*póst), сербохорватське
пôст, словенське pòst, старослов’янське
постъ; - пізне праслов’янське
postъ «піст»; - запозичення з давньоверхньонімецької мови; давньоверхньонімецьке
fasto «піст»,
fasta «піст» разом зі спорідненими дієслівними формами давньоверхньонімецької fastēn, готської
ga(fastan), давньоанглійської
fæstan, давньоісландської fasta з первісним значенням «триматися міцно, держатися стійко», переносним «утримуватися від їжі», а також з давньоверхньонімецьким і давньонижньонімецьким
festi «міцний, твердий; стійкий, сталий»; відповідають давньоіндійському pastyàm «стале місце; дім, двір; місце, де живуть»; необґрунтоване припущення про давню спорідненість праслов’янського
постъ і давньоверхньонімецького
fasto.
Як бачимо, це слово має близькі за звучанням відповідники у багатьох мовах, що говорить про велику можливість
єдиного попередника. Однак лінгвісти до сьогодні не можуть з’ясувати: ми запозичили у німців (їхнє «ф» перетворилося у наше «п» за аналогією з «Филип»/«Пилип»), чи давні німці перейняли це слово у наших далеких пращурів.