(за книжкою: Митрополит Сурожский Антоний. Молитва и жизнь (Living Prayer. - London, 1966) / Пер. с англ.: Журнал Московской Патриархии. 1968. №№ 3-7 (с сокр.); Рига, 1992).
Православ’я часто звинувачують у відірваності від реального життя і занадто піднесеній ідеальності. З іншого боку, все більшої популярності набувають книжки про духовність, але без релігійності (якщо це взагалі можливо). Якось я мав необережність
пообіцяти щонеділі пропонувати вам виписки з християнських книжок. Хоча сьогодні й субота, однак велике православне свято - Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього, тож пропоную вашій увазі особливу книжку.
Автор ставить за мету (як це робили і вже згадувані нами
о. Серафим (Роуз) та
о. Андрій Кураєв) показати актуальність і дієвість православного світогляду в сучасному світі. Здмухуючи піну протестантського екстазу, автор не лише стверджує дієвість молитви, але й говорить про необхідність важкої роботи над собою навіть у такій, здавалося б, суто духовній справі. Цікавою є авторська паралель між Господньою молитвою «Отче наш» та шляхом єврейського народу від єгипетського рабства до жаданої й обіцяної землі. Як завжди, перекладав з російської самотужки і, як завжди, пропоную вам прочитати всю книжку, а не лише обмежуватися моїми виписками:
- Молитва нічого не означатиме для того, у кого немає об'єкта молитви.
- Занадто часто відсутній акт поклоніння у серці, що спілкується з Богом.
- Любов і дружба глибокі тоді, коли ми можемо мовчати один з одним.
- Треба навчитися говорити з Богом, не порушуючи тишу близькості словами.
- Кожна зустріч з Богом – це Страшний суд.
- Досвід молитви можна пізнати лише зсередини.
- Потрібно любити Бога більше, ніж благополуччя, в якому Його немає.
- Не постійна думка про свої гріхи, а бачення святості Божої дозволяє святим пізнати свою гріховність (ця теза особисто для мене була певного роду одкровенням, адже читаючи Патерики, я весь час трохи бентежився постійними твердженнями великих святих про їхню гріховність. Виявляється, чим ближче ми до Бога, тим видніше нам наші гріхи – прим. моя).