Як я робив цитати для Фейсбуку

Пишучи свою новорічну публікацію, я трохи покривив душею, коли висміював схильність більшості людей загадувати на початок року якісь зміни. Адже й сам я не уник цього. Хто слідкує за сторінкою цього сайту у Фейсбуці (https://www.facebook.com/Скарбниця-266909300135044/?ref=hl) напевне, вже зрозумів, про що йдеться: з початку року я вирішив викладати найцікавіші цитати у вигляді невеличких картинок. У соціальних мережах вони досить популярні, розміщувати ж їх прямо на сайті недоцільно, оскільки на індексування пошуковими системами це не вплине, а кількість сторінок буде зростати, що ускладнить користування сайтом. Зробити таку картинку досить просто - цитати в мене вже є в достатній кількості, слід було лише підібрати відповідну рамку та фон і звести все це докупи.

Еліум Д., Еліум Дж. Виховання сина

(за книжкою: Элиум Д., Элиум Дж. Воспитание сына. — СПб.: Питер., 2003. — 256 с.).

Синові п’ять років, і з’явилися перші ознаки непослуху. Не те, щоб я ідеалізував свою дитину і свій спосіб виховання, але виявився не готовим до реагування на ці події. І хоча хрестоматійна книжка Масару Ібуки вже самою своєю назвою стверджує «Після трьох уже запізно», вирішив надолужити прогалини у питаннях виховання сина. Звичайно ж, звернувся до книжок. І першою (на щастя) виявилася саме сьогоднішня книжка.

Спочатку трохи остерігався - мені не дуже імпонує пропагована Заходом вседозволеність, підкріплена ювенальною поліцією. Та й початок книжки був не дуже втішним – цитую: «головна проблема виховання хлопчиків у тому, що ніхто не знає, як їх виховувати в сучасних умовах». Але далі все виявилося набагато оптимістичніше.

Нехай буде воля Твоя. Чия?

Для православного християнина запитання, винесене у заголовок, здається риторичним. Адже саме Божу волю він прикликає кожного дня, читаючи вранці, ввечері, а то і протягом дня Господню молитву “Отче наш”. Але деякі, наслідуючи ватажка “темних сил”, прагнуть іти за своїм розумом і чинити лише свою волю. Насправді ж і розум, і воля тут не їхні. Адже, відкинувши волю Божу, вони відразу ж віддають себе у владу іншим божкам, істотам і навіть предметам (згадаймо вислів о. Серафима Роуза "Бога завжди заперечують тільки для того, щоб присвятити себе служінню якому-небудь ідолу"). Не бажаючи визнавати над собою керівництва Господа, люди дозволяють керувати своїм життям різноманітним явищам і прикметам. Наслідуючи “батька брехні” (див. Іоан 8: 44), вони вступають з Богом у конкурентну боротьбу за володіння ситуацією. Творця всього видимого і невидимого намагаються поставити у жорсткі рамки, використовуючи для цього найбезглуздіші способи прогнозування майбутнього за допомогою зірок, гральних карт, поведінки людей і тварин, надаючи цьому нерідко православних ознак.

Кард О. Гра Ендера

(за книжкою: Орсон Скотт Кард. Гра Ендера / Пер. з англ. В. Верховського й Т. Педан. - К.: Брайт Стар Паблішинг, 2013. — 272 с).

Сьогоднішня книжка продовжує дитячу тематику, розпочату минулого разу «Нескінченною історією» Міхаеля Енде. Хоча й цей твір назвати дитячим можна з великою пересторогою: чого лише варта одна з постійно повторюваних тез «Дорослі все брешуть, вихователі нас обманюють». Тим більше не назву цю книжку «одним із найбільш яскравих і вражаючих творів світової фантастики», як це написано в передмові.

Швидше – це книга про загублене дитинство. Про майбутнє, у якому дітей з шести років привчають вбивати (хоч і у вигляді гри, та все ж). І про дітей, які починають розуміти, що їх використовують (див. наведену вище тезу). Які стають дорослими занадто рано, і це не йде їм на користь – у книжці один з головних героїв формулює це так: «Діти не служать в армії, не призначаються командирами, а тим більше — не керують чотирма десятками інших дітей. Неможливо пережити усе це і злегка не збожеволіти».

Про Новий рік, дієти і здоровий глузд

Одна з найпоширеніших новорічних традицій – планувати собі усілякі зміни. Оскільки Новий рік трапляється рідше, ніж понеділки (з яких ми теж любимо «починати нове життя»), плани значно масштабніші. І більшість з них передбачає набуття певних корисних звичок. Насамперед – у харчуванні. Особливо це стосується прекрасної половини людства, яка чомусь вважає новорічно-різдвяний період чудовим часом для випробування нової дієти.

І це не дивно, адже ледь не щотижня у різноманітних «жіночих» журналах і на різних сайтах можна прочитати про ті чи інші випадки “чудодійного” схуднення. Та ще й телебачення зі своїм могутнім впливом на свідомість постійно підіймає цю тему. Доходить до абсурду: 75 % підлітків-дівчат вважають себе “повненькими”, навіть якщо їхня вага нижча за встановлені норми. І саме вони, маючи ще не зміцнілу самооцінку, стають основними споживачами різноманітних дієт. І чим абсурдніші рекомендації, тим частіше їм вірять.

Міхаель Енде. Нескінченна історія

Якщо ви не фрілансер, наприкінці року маєте подвійну роботу: відзвітувати за зроблене у минулому році й запланувати роботу на майбутній. Я не виключення – і це одна з причин завеликої перерви з написанням нових публікацій. Але ніби все відзвітував/запланував, тож час повертатися до книжкових оглядів.

Книжку, яку пропоную вашій увазі сьогодні (Енде М. Нескінченна історія. — Л. : Видавництво Старого Лева, 2008. — 560 с.), незважаючи на всесвітню славу, назвати дитячою можна лише частково. І ви, якщо читатимете її своїм дітям, зупиніться десь посередині – там, де царівна одужала і казкове царство порятовано. Бо далі починаються суто дорослі речі. Чого варта, наприклад, лише фраза «ти маєш іти в житті від бажання до бажання». Уявляєте собі дитину, яка намагатиметься жити за цим правилом? Або така: «бути мудрим – значить піднятися над радощами і горем, над страхом і співчуттям, над образами і честолюбством». Це вже цілком у стилі Сенеки чи Ціцерона, але дітям до цього ще треба дорости, не варто позбавляти їх простих дитячих радостей та емоцій. Можливо, книжка й набула такої популярності, бо у ній знаходили цікаве й повчальне для себе як діти, так і дорослі. Вирішувати вам. Моя ж справа – зацікавити і поділитися традиційною порцією виписок з деякими моїми коментарями:

• Загадкова це річ – людські пристрасті… Ті, кого вони опановують, не можуть їх пояснити, а ті, хто ніколи не зазнавав нічого подібного, не здатні їх зрозуміти.

Про гроші як подарунок

Наближаються новорічно-різдвяні свята, а з ними знову постає питання подарунків. «Що подарувати на Новий рік (Різдво, Св. Миколая)?..» - такими і подібними запитами рясніють у цей період року різноманітні пошукові системи і сайти. Особливо актуальним є це запитання для жителів нашої країни, яким у кожному новорічному зверненні черговий президент обіцяє якщо не процвітання, то хоча б стабільність, однак ці обіцянки так і залишаються на рівні побажань. От і маємо: з одного боку – фінансова скрута, з іншого – ризик купити у подарунок щось непотрібне. А тут ще й магазини з їх традиційними новорічними акціями, знижками і розпродажами (узяти хоча б занесену на наші терени «чорну п’ятницю», про яку ми нещодавно говорили). Хоч ці свята і родинні, і дарувати будемо переважно близьким людям, яких добре знаємо, однак небезпека подарувати «не те» досить велика.

Згадайте, скільки разів ви опинялися у ситуації, коли подарунок виявлявся непотрібним. Ще гірше ставало тоді, коли ви дізнавалися його вартість і розуміли, що могли б витратити ці гроші значно ефективніше. І рано чи пізно в голові зринала проста у своїй геніальності думка: «Краще б подарували гроші».