Адізес І. К. Нові міркування про особистісний розвиток

(за книжкою: Ицхак Калдерон Адизес. Новые размышления о личном развитии. Здоровье. Совесть. Любовь. – М.: Издательство «Манн, Иванов и Фербер», 2015 – 240 с.)

Колись же це мало статися – і сталося. Після двох невдалих спроб почитати корисну і цікаву книжку, описаних у попередніх публікаціях, з певним острахом брався за сьогоднішній твір. Книжка про особистий розвиток від спеціаліста у бізнес-адмініструванні, та ще й друга частина (а першу ж я не читав) – було від чого занепокоїтися. А виявилося – дарма! Отримав навіть більше, ніж сподівався. Легкий стиль написання, ясний виклад думок, цікаві теми – тож книжку в 240 сторінок буквально «проковтнув» за один вечір. А дочитавши – захотів відразу ж почати перечитувати. Та роблю перерву для написання цієї публікації зі своїми враженнями. Отже…

Фелденкрайз М.П. Мистецтво руху. Уроки майстра

(за книжкою: Мойше Фельденкрайз. Искусство движения. Уроки мастера / Пер. с англ. А. Заславской. — М.: Эксмо, 2003. — 352 с.).

Щось не щастить мені останнім часом з вибором книжок. У минулій публікації писав про невдалий досвід з книжкою А.П. Кашкарова «Розмови з сином», після чого вирішив трохи змінити тематику. Оскільки піст закінчився і я повернувся до силових тренувань – звернув свій погляд до папки, в яку збираю книжки щодо різних аспектів тренування. Зокрема, давненько вже в мене в цій папці лежала книжка з інтригуючою назвою «Мистецтво руху. Уроки майстра». Додатковий інтерес збурювала й особистість автора – українець за місцем народження, що першим серед європейців одержав чорний пояс з дзюдо, доктор фізичний наук та пропагандист здорового способу життя.

Але ця книжка… Чесно кажучи – хай би собі й далі лежала непрочитаною. Чергове розчарування. Зважте самі: у книжці на 350 сторінок, де розповідається про різні види вправ – жодного (!) фото чи хоча б найпростішого малюнку (спочатку думав, що це лише в моєму fb2 варіанті, але й на інших сайтах суцільний текст). Іде опис вправи на кілька сторінок, а потім геніальна фраза «І Мойше показав, як правильно». Тож для тих, хто хоче одержати з книжки якусь практичну інформацію – забудьте.

Кашкаров А. П. Розмови з сином

(за книжкою: Андрей Петрович Кашкаров. Разговоры с сыном: пособие для неравнодушных отцов.-  Ростов н/Д.: Феникс, 2014. — 144 с.)

Після невеличкої перерви пропоную продовжити тему виховання, розпочату в минулій публікації книжкою «Виховання сина» подружжя Еліум. Оскільки намагаюся з кожної теми прочитати кілька книжок, то й у цього разу знайшов ще дві книжки на схожу тематику. Автори – чоловіки, та ще й російськомовні, тож сподівався, що поради будуть ближчими до наших реалій.

На сьогоднішній книжці, скажу відверто, «обпікся». По-перше, зміст книжки абсолютно не відповідає назві, оскільки вся книжка – це ніби листи до сина (батько що, має їх синові зачитувати???). По-друге, змісту як такого немає. Автор намагається охопити усі теми, а в результаті виходить «вінегрет»: про поводження з дівчатами і про поведінку в храмі; про магістратуру та аспірантуру і про те,  як правильно пити, аби не сп’яніти, як позбутися похмілля й алкогольного запаху. Про пеленгування сотових телефонів і заповіді довголіття. Про захист від шахраїв і тероризму. Про підроблений бензин і дешеві речі.

Як я робив цитати для Фейсбуку

Пишучи свою новорічну публікацію, я трохи покривив душею, коли висміював схильність більшості людей загадувати на початок року якісь зміни. Адже й сам я не уник цього. Хто слідкує за сторінкою цього сайту у Фейсбуці (https://www.facebook.com/Скарбниця-266909300135044/?ref=hl) напевне, вже зрозумів, про що йдеться: з початку року я вирішив викладати найцікавіші цитати у вигляді невеличких картинок. У соціальних мережах вони досить популярні, розміщувати ж їх прямо на сайті недоцільно, оскільки на індексування пошуковими системами це не вплине, а кількість сторінок буде зростати, що ускладнить користування сайтом. Зробити таку картинку досить просто - цитати в мене вже є в достатній кількості, слід було лише підібрати відповідну рамку та фон і звести все це докупи.

Еліум Д., Еліум Дж. Виховання сина

(за книжкою: Элиум Д., Элиум Дж. Воспитание сына. — СПб.: Питер., 2003. — 256 с.).

Синові п’ять років, і з’явилися перші ознаки непослуху. Не те, щоб я ідеалізував свою дитину і свій спосіб виховання, але виявився не готовим до реагування на ці події. І хоча хрестоматійна книжка Масару Ібуки вже самою своєю назвою стверджує «Після трьох уже запізно», вирішив надолужити прогалини у питаннях виховання сина. Звичайно ж, звернувся до книжок. І першою (на щастя) виявилася саме сьогоднішня книжка.

Спочатку трохи остерігався - мені не дуже імпонує пропагована Заходом вседозволеність, підкріплена ювенальною поліцією. Та й початок книжки був не дуже втішним – цитую: «головна проблема виховання хлопчиків у тому, що ніхто не знає, як їх виховувати в сучасних умовах». Але далі все виявилося набагато оптимістичніше.

Нехай буде воля Твоя. Чия?

Для православного християнина запитання, винесене у заголовок, здається риторичним. Адже саме Божу волю він прикликає кожного дня, читаючи вранці, ввечері, а то і протягом дня Господню молитву “Отче наш”. Але деякі, наслідуючи ватажка “темних сил”, прагнуть іти за своїм розумом і чинити лише свою волю. Насправді ж і розум, і воля тут не їхні. Адже, відкинувши волю Божу, вони відразу ж віддають себе у владу іншим божкам, істотам і навіть предметам (згадаймо вислів о. Серафима Роуза "Бога завжди заперечують тільки для того, щоб присвятити себе служінню якому-небудь ідолу"). Не бажаючи визнавати над собою керівництва Господа, люди дозволяють керувати своїм життям різноманітним явищам і прикметам. Наслідуючи “батька брехні” (див. Іоан 8: 44), вони вступають з Богом у конкурентну боротьбу за володіння ситуацією. Творця всього видимого і невидимого намагаються поставити у жорсткі рамки, використовуючи для цього найбезглуздіші способи прогнозування майбутнього за допомогою зірок, гральних карт, поведінки людей і тварин, надаючи цьому нерідко православних ознак.

Кард О. Гра Ендера

(за книжкою: Орсон Скотт Кард. Гра Ендера / Пер. з англ. В. Верховського й Т. Педан. - К.: Брайт Стар Паблішинг, 2013. — 272 с).

Сьогоднішня книжка продовжує дитячу тематику, розпочату минулого разу «Нескінченною історією» Міхаеля Енде. Хоча й цей твір назвати дитячим можна з великою пересторогою: чого лише варта одна з постійно повторюваних тез «Дорослі все брешуть, вихователі нас обманюють». Тим більше не назву цю книжку «одним із найбільш яскравих і вражаючих творів світової фантастики», як це написано в передмові.

Швидше – це книга про загублене дитинство. Про майбутнє, у якому дітей з шести років привчають вбивати (хоч і у вигляді гри, та все ж). І про дітей, які починають розуміти, що їх використовують (див. наведену вище тезу). Які стають дорослими занадто рано, і це не йде їм на користь – у книжці один з головних героїв формулює це так: «Діти не служать в армії, не призначаються командирами, а тим більше — не керують чотирма десятками інших дітей. Неможливо пережити усе це і злегка не збожеволіти».

Про Новий рік, дієти і здоровий глузд

Одна з найпоширеніших новорічних традицій – планувати собі усілякі зміни. Оскільки Новий рік трапляється рідше, ніж понеділки (з яких ми теж любимо «починати нове життя»), плани значно масштабніші. І більшість з них передбачає набуття певних корисних звичок. Насамперед – у харчуванні. Особливо це стосується прекрасної половини людства, яка чомусь вважає новорічно-різдвяний період чудовим часом для випробування нової дієти.

І це не дивно, адже ледь не щотижня у різноманітних «жіночих» журналах і на різних сайтах можна прочитати про ті чи інші випадки “чудодійного” схуднення. Та ще й телебачення зі своїм могутнім впливом на свідомість постійно підіймає цю тему. Доходить до абсурду: 75 % підлітків-дівчат вважають себе “повненькими”, навіть якщо їхня вага нижча за встановлені норми. І саме вони, маючи ще не зміцнілу самооцінку, стають основними споживачами різноманітних дієт. І чим абсурдніші рекомендації, тим частіше їм вірять.