Про нероб, книжку і бак

Афоризм:

У тих, кому нема чого робити, завжди багато помічників. Михайло Генін.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

In folio [ін фоліо]: на великому форматі (А2), в половину аркуша. Книги, надруковані на аркушах такого формату, називають фоліантами.

Значення іншомовного слова:

Бак (від голл. bak – корито, ночви): 1) Носова частина верхньої палуби; надбудова в носовій частині палуби, що доходить до форштевня. 2) Велика посудина для рідини.

Краса природи:

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Автор фотографії: grandmasandy+chuck[/caption]

PS.

Якщо ви не маєте технічної освіти і хочете уявити формат, про який йдеться у сьогоднішньому крилатому латинському вислові, візьміть два звичайних аркуші паперу, що використовуються, наприклад, для розруковування на принтері (це формат А4 – можливо, ви звертали увагу на такий напис, зроблений на пачці з папером) і притуліть їх один до одного довшими сторонами. Але це ще не все – це лише формат А3. Візьміть ще два стандартних аркуші й повторіть попередню процедуру. Тепер ви маєте два аркуші формату А3. Якщо їх скласти докупи довшими сторонами (їхня довжина має бути близько 42 см) – отоді вже й отримаєте формат А2, про який сьогодні мова. А тепер уявіть, що це лише одна сторінка книжки. Якою тоді буде вся книжка, і як виглядатимете намагання почитати її, наприклад, у метро. Смішно? Але ж ставлення до подібної книжки разюче відрізняється від ставлення до сьогоднішніх книжечок кишенькового формату. Хіба спаде комусь на думку використовувати такий формат для жіночих романів чи іншої розважальної літератури «на один день». Ні, читання фоліантів було справжньою подією, а не справою «між іншим» у транспорті, аби швидше згаяти час у дорозі й не бачити, хто стоїть поруч з вами (особливо якщо ви в цей час сидите). А якщо згадати, що писалися перші фоліанти від руки і багато прикрашалися – володіння такою книгою було виявом справжнього багатства. Аби книжки і залишилися такого розміру, ніхто б і не починав розмови, що краще – книжка друкована чи електронна. Адже це були абсолютно непорівнювані речі. Але дрібнішали письменники, дрібнішали й книжки (до речі, в нашій мові залишилися і «книга» і дрібніша «книжка»). Тепер уже і не добереш, що саме читає людина – електронну книжку чи звичайну. І чи взагалі вона читає. Невже з разом з нашими книжками дрібнішаємо і ми?