Про уряд, ворогів і музику

Афоризм:

Кращий той уряд, який править менше. Генрі Девід Торо.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Hostis humani generis [гостіс гумані генеріс]: ворог роду людського. Протилежний вираз: «amicus humani generis [амікус гумані генеріс]» – друг роду людського.

Значення іншомовного слова:

Мандоліна (італ. mandolina, зменш. від mandola – мандола): музичний щипковий інструмент типу лютневих.

Краса природи:

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Автор фотографії: Dmitriy Kirilin[/caption]

PS.

Якщо запитати сучасників, кого має на увазі сьогоднішній крилатий латинський вислів (у своїй першій частині) – більшість на підставі християнського виховання цілком доречно вкаже на сатану (адже навіть саме це слово в перекладі з івриту означає «супротивник»). Однак в історичному контексті сьогоднішній вираз має на увазі цілком реальну людину (хоча назвати її людиною, зважаючи на її вчинки – досить проблематично): Нерона, римського імператора (або, як він сам себе скромно називає: Великий понтифік, наділений владою трибуна 14 разів, владою імператора 13 разів, п’ятикратний консул, Батько вітчизни). Ще цікавіше, що назвала його так не хто інша, як рідна мати (!), яку він після чотирьох невдалих замахів наказав просто вбити. Ну от, віддавши данину сьогоднішній моді на кровожерність та гострі відчуття, поглянемо краще на другий сьогоднішній вислів. Він має набагато позитивніше забарвлення, однак зустрічається значно рідше (якось з ворогами у нас завжди ситуація складалася «краще», а от друзів, ще й такого масштабу – не вистачає). Запам’ятати цей вираз досить просто: «амікус» знаємо (усі пройшли через латиноамериканські серіали з їхніми «аміго»), «гумані» зустрічаємо у звичних словах «гуманність», «гуманітарний», «гуманіст», а «генеріс» співзвучне до «генетики». Як бачимо – вивчити нескладно. Набагато важче з тим, про кого можна було б так сказати. Та нас не здолаєш: якщо не бачимо гідних кандидатур довкола – чому з самим не стати такою кандидатурою. Починаймо потихеньку, розкручуймо поступово маховичок добрих справ – а потім нас уже не спинити. І хто зна, чи не згадають і нас нащадки (за життя так рідко кого називають, хіба що з лестощів).