Про розумних, дипломатію та міміку

Афоризм:

Зі ста дотепних - один розумний. Василь Ключевський.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Dictis, non armis [діктіс, нон арміс] – букв. «словами, не зброєю» (суперечки слід вирішувати домовленостями, а не війною).

Значення іншомовного слова:

Амімія (від а... і грец. μίμος – наслідувач, актор): ослаблення або повна відсутність міміки, що спостерігається при деяких захворюваннях нервової системи.

Краса природи:

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Автор фотографії: katunchik[/caption]

PS.

Сьогоднішній крилатий латинський вислів дуже зручний для запам’ятовування. По-перше, він ритмічний, а по-друге – усі слова нам відомі. «Діктіс» нагадує нам про такі повсякденно вживані слова, як «диктант», «дикція» і навіть «диктатор». «Арміс» - ще простіше, адже маємо «армію». Заперечна частка теж ускладнень не викличе, тому: читаємо, запам’ятовуємо, використовуємо. А приводів для використання цього вислову маємо у наш час достатньо. Дехто з людей все менше схильний користуватися своєю основною відмінністю від тварин (маю на увазі здатність говорити і домовлятися) і все більше схиляється до тваринних методів у взаємовідносинах (лише вчора ми з вами говорили про силу, що долає справедливість). Як бачимо з виразу, ця проблема виникла не вчора, але у минулі часи вона була більш «відвертою»: було зрозуміло, хто друг, а хто ворог. З ким можна домовитися (хоча робити спроби слід з усіма), а кому просто відповісти силою зброї. У наш час іноді так хочеться тієї давньої «щирості» у ворожнечі. Щоб не обманюватися у друзях, щоб не зраджували однодумці. Хіба ж не на це нарікав у ще давніші часи псалмоспівець Давид: «…якби це ворог ганьбив мене, я стерпів би, або якби це ненависник мій величався наді мною, я не зважав би на нього. Але ти, чоловіче, – однодумцю мій, приятелю і друже мій, з яким ми щиро сходилися і до дому Божого разом ходили!» (Пс.54:13-15). Чи є вихід з цієї ситуації? Звичайно є – домовлятися. Докладати усіх зусиль, щоб дипломатія зробила непотрібною зброю. Якщо ж зробимо усе від нас залежне, а результати відсутні – вмиваймо руки і берімо зброю. Та не залишаймо й молитви – останньої надії. Бо й Давид не лише на свої сили покладався, але й на Бога: «Почує мене Бог, і упокорить їх Той, Хто перебуває вічно, бо нема в них каяття, і не бояться вони Бога. Підіймають ру­ки свої на невинних…» (Пс.54:20-21).