Минулого разу ми зупинилися на невтішному висновку: телебачення у його сучасному вигляді перетворилося з джерела інформації на
емоційний наркотик, здатний за досить короткий термін узалежнити людину і перетворити її на емоційного паралітика. Людина може бути фанатичним прихильником усіляких медичних ток-шоу, але не підійде надати допомогу людині, що на вулиці втратила свідомість. Вона може годинами дивитися різноманітні кулінарні передачі, а її діти у цей час харчуватимуться фаст-фудом. Причину ми виявили у
попередній публікації: їй потрібні емоції (і чим довше людина перебуває на емоційній телеголці – тим концентрованіші).
Чи несе книжка потужніший емоційний заряд, ніж телебачення? Безумовно. Адже між письменником і читачем немає посередників – сценаристів, акторів, операторів. Чому ж тоді більшість віддасть перевагу 1,5-годинному фільмові перед книжкою, за якою знято цей фільм і яку можна було б читати кілька днів.
Вся справа – у зниженні емоційної чутливості. Концентрований фільмовий заряд здатен подразнити емоційні рецептори такої людини, а книжка з її поступовим плином подій – ні. Ми втратили емоційну чутливість. Тому парк, що знаходиться поблизу нашого будинку, набуває для нас певної ваги лише після того, як його покажуть у новинах, пов’язаних зі злочинами сексуального маніяка. То
чи є майбутнє у книжки в такому світі?