Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 8)

Сьогодні пропоную вашій увазі другу частину виписок (див. початок) з першого діалогу Ціцерона, що ввійшов до його "Тускуланських бесід" (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Нагадую, що тема діалогу – «Про зневагу до смерті». Багато в чому думки Ціцерона перегукуються з думками його співвітчизника Сенеки, які ми зустрічали у його «Моральних листах до Луцилія», тож багато зайвого говорити не буду – перейдемо відразу до виписок:

• Слава піфагорійців була така, що, крім них, нікого й не визнавали за вченого (це й не дивно, зважаючи на їхній підхід до навчання, про який ми вже встигли дізнатися з «Життя Піфагора» - прим. моя).
• Я охоче готовий помилятися разом з Платоном, ніж розділяти істину з нинішніми знавцями (а що вже казати нам з нашими «нинішніми знавцями» - прим. моя).
• Оскільки наше тіло завжди розпалене всілякою жадібністю і заздрістю до всіх, у кого є те, чого нам хочеться, ми справді будемо блаженні, лише коли покинемо тіла.
• Самою природою закладена у наші уми якась ненаситна жага істини.
• Ми сприймаємо видиме не очима; у самому тілі немає жодного почуття, зате (це говорять не фізики, а медики, які бачили це і показали наочно) є ніби шляхи, що ведуть від мешкання душі до отворів очей, носа і вух.
• Бачить і чує саме душа, а не частини тіла, які служать їй ніби віконцями, але якими нічого не можна відчувати без присутності та участі розуму.
• Ми і наші тіла — різні речі, і, розмовляючи з тобою, я зовсім не з тілом твоїм розмовляю.
• Як діє твоя душа, так дієш ти сам.
• Початок руху — в саморусі.
• Філософська чернь – так хотілося б назвати всіх, хто відхиляється від Платона, Сократа і їх школи.
• Воістину божественним буде той розум, який твердо скаже, що душа людини — це дух.
• Красномовство без якоїсь вищої сили не потече великою кількістю прекрасних слів і багатих думок.
• Філософія, мати всіх наук – що вона, якщо не дар богів (за висловом Платона) або творіння богів (як я кажу)? Це вона навчила нас спершу — шануванню самих богів, потім — справедливості між людьми, на якій тримається людське суспільство, потім — скромності і високості духу.
• Бога ти не бачиш, але пізнаєш бога по справах його.
• Хто зберіг себе чистим і незаплямованим, найменше займався справами тілесними і завжди цурався їх, той і в людському тілі вів життя, подібне богам, і такі люди легко знаходять зворотний шлях туди, звідки прийшли (мається на увазі повернення до небесних осель після смерті – прим. моя).
• Надмірна самовпевненість небезпечна.
• Для душі важливо, в якому перебуває вона тілі: багато що в тілі загострює дух, та багато що, навпаки, пригнічує.
• На світі більше щасливих, ніж нещасних (дивлячись новини, важко у це повірити. Хіба що ми не враховуємо велетенських потенціал безпричинного дитячого щастя – прим. моя).
• Сподіватися розумніше, ніж боятися.
• Геть ці бабські нісенітниці, ніби померти раніше часу — нещастя!
• Нічого немає людям приємнішого довгого життя: адже старість хоч і все забирає, зате приносить здоровий глузд, а солодше його нічого немає.
• Вся суть хорошого життя — у силі душі, у високості духу, у презирстві й зневазі до всіх людських справ і, нарешті, у всілякій чесноті.
• Жодній хорошій людині не загрожує ніщо погане ні в житті, ні після смерті.
• Сократ до кінця намагався триматися свого правила: нічого прямо не стверджувати.
• Не може бути злом те, що природа присудила всім (мається на увазі смерть – прим. моя).
• Ось чоловік, гідний Спарти! (про людину, стійку до випробувань і тілеснго болю - прим. моя)
• Діоген звелів кинути себе без поховання. «Як, на поживу звірам і стерв'ятникам?» — «Аж ніяк! — відповів Діоген. — Покладіть поруч зі мною палицю, і я їх буду відганяти». — «Як же? Хіба ти відчуєш?» — «А коли не відчую, то яка мені справа до найлютіших звірів?»
• Про поховання досить пам'ятати одне: чи жива душа, чи померла, але поховання має справу лише з тілом (а як ми вже знаємо, що душа безсмертна, то чому ж піклуємося більше про розкішний гробівець, ніж про молитву за спасіння душі? - прим. моя).
• Якщо натовп і судить часом справедливо про гідних людей, то це більше до честі самого натовпу, ніж на щастя таких людей.
• Вимірюй доблесть не народним поголосом, а надійною похвалою гідних цінителів.
• Не так втішне накопичення благ, як гірка їх втрата.
• Власний біль або біль за нас ми повинні приймати стримано, щоб не здатися себелюбами.
• "Уми людські — у вічних помилках" («Розрада» Крантора)
• Усі ми сіяні й створені не довільно і не навмання, але є безсумнівно якась сила, яка пильнує рід людський і не для того ростить і плекає його, щоб після стількох зусиль викинути його на смерть, як у віковічне лихо (а хтось все ще вірить у еволюцію – прим. моя).
• Що неминуче для всіх – чи може бути нещастям для одного (мається на увазі смерть – прим. моя)?
• Полегшення страждань, страхів і пристрастей – все це кращі з плодів дерева філософії.

PS. Наступного разу запропоную виписки з іще одного діалогу Ціцерона - "Про подолання болю".