Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 9)

Зробивши невеличку перерву, аби поміркувати, чому загал надає перевагу телевізору над книжкою, пропоную повернутися до наших філософських діалогів (див. ч. 7, ч. 8). Точніше – не наших, а Ціцеронових, що відомі під загальною назвою «Тускуланські бесіди» (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Сьогоднішні виписки узято з діалогу «Про подолання болю». Передовсім його спрямовано проти вчення епікурейців та самого Епікура, які вважали, що справді мужня людина не лише має зносити будь-який біль, але й ледь не задоволення одержувати. Ціцерон виступає проти такої «надлишковості», залучаючи на свій бік інших відомих філософів. Але діалог не лише про біль (як і у попередньому йшлося не виключно про смерть). Тож і виписки будуть досить різнорідними:

• Хто боїться неминучого, той ніколи не може жити спокійно.
• Багато будуть затято зі мною сперечатися; але без цього не обійтися, хіба що зовсім перестанеш писати (письменники кажуть «навіть критика краща за повне ігнорування» - прим. моя).
• Мета красномовства — схвалення всіх слухачів.
• Філософія задовольняється небагатьма поціновувачами, навмисно уникає натовпу, а натовп її остерігається і не любить.
• Філософія ніколи не була б у такій пошані, якщо б її не оживляли розбіжності і суперечки вчених.
• Ми й самі заперечуємо без впертості, і чужі заперечення приймаємо без озлобленості.
• Читати без задоволення я не люблю.
• Все, що пишеться, тим самим призначається для читання всіх освічених людей.
• Сила філософії: виліковувати душі, відвіювати порожні турботи, позбавляти пристрастей, відганяти страхи.
• Чи багато знайдеш ти філософів, які б так поводилися, такими були б вдачею і життям, як того вимагає розум? Для яких їх вчення — це закон їх життя, а не тільки знання, що виставляються напоказ? Хто володіє собою і підпорядковується власним рішенням?
• З їх поведінкою дивовижно розходиться їхні слова, а це мені здається найганебнішим.
• Навчаючи науці жити, він (філософ – прим. моя) живе, забуваючи цю науку.
• Як родюче поле без оброблення не дасть урожаю, так і душа.
• Терпляче зносити — цього достатньо, щоб мудрець виконав свій обов’язок; радіти при цьому — вимога вже надмірна.
• Було б і краще і справедливіше визнати, що все противне природі — зло, а все згодне з нею — благо.
• Або забудь про мужність, або умертви у собі біль.
• Невже голос звичаю сильніший голосу розуму?
• Біль — це різкий рух у тілі, що суперечить нашим почуттям.
• Звичка до праці полегшує перенесення болю.
• Зброя для солдата – все одно, що частина тіла.
• Хто іншим готував смерть, той завжди повинен бути готовим сам до подібної долі.
• Відніми на один день їжу в атлета, і він з криком взиватиме до Юпітера Олімпійського, якому служить, що він так більше не може (і недаремно: спеціалісти стверджують, що «для вагомих результатів краще погано тренуватися, але добре їсти, ніж добре тренуватися, але погано їсти» - прим. моя).
• Не все, що є, — таке, яким воно здається.
• У чоловіка перша якість — мужність, а у мужності два головних вияви: презирство до смерті і презирство до болю (знову аналогія з самурайським кодексом "Хагакуре" - прим. моя).
• Найкраще для людини — все те, що бажане саме по собі, що виникає з чесноти чи закладено в ній самій, що саме по собі похвальне.
• Часто, кого не переконаєш розумом, того погамуєш соромом.
• Звичка до болю — чудова наставниця для героя.
• «Встати обличчям до обличчя з долею — борг наш, а не плакатися! Така чоловіча справа; плач залиште жінкам». (Пакувій).
• Бережись ганьби, бережися млявості, бережися всього, що негідне чоловіка.
• Головне — тільки в тому, щоб володіти собою.
• Між душею і тілом є деяка схожість: як напружене тіло легше піднімає вантаж, а розслаблене схиляється під ним, так точно і душа в напрузі долає всякий тягар, а в розслабленні буває пригнічена і не в силах піднестися.
• Напруження душі необхідне у виконанні всякого обов’язку — воно ніби єдиний охоронець цього обов’язку.
• Якщо і трапиться скрикнути чоловікові сильному і мудрому, то хіба лиш для того, щоб посилити своє зусилля (згадаймо відоме каратистське «кіа!» - прим. моя).
• Що ганебніше чоловіка, який плаче, мов баба?
• За своєю природою ми прагнемо і спрямовуємося до моральності.
• Буває так, що безтолковий натовп має свою думку про честь, а справжню честь і моральність побачити і зрозуміти не може.
• Якщо ти залишишся задоволений собою в тому, що вважаєш правильним, то переможеш не тільки самого себе, але все і всіх.
• Прекрасніше за все широта душі і високість душі.
• Гідне похвали те, що відбувається не напоказ і не при всіх — не тому, що від людей треба ховатися (всяке добре діло прагне до світла!), а тому, що усвідомлення власної чесноти дорожче будь-якого скупчення глядачів.
• Тільки там, де керує розум, можлива рівна поведінка.

PS. Наступного разу розглянемо ще один діалог Ціцерона, який увійшов до його "Тускуланських бесід" - "Про втішання у горі".