Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 10)

Продовжуємо читати «Тускуланські бесіди» Ціцерона, що увійшли до збірки його вибраних творів (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). Нагадую, що ці бесіди мають вигляд діалогів, присвячених певним рисам мужньої (з філософської точки зору) людини. Першу ознаку ми вже розглянули – зневага до смерті (див. ч. 7, ч. 8). Друга – стійке перетерпіння болю (ч. 9). Третій ознаці буде присвячено дві наступних публікації. Це – способи стримування і перенесення горя (тому й сам діалог має назву «Про втішання у горі»). Також у сьогоднішніх виписках буде досить влучних фраз про життя загалом та про окремі його миттєвості зокрема. Тож, розпочнімо:

• Складаємося ми з душі і тіла, але турбота про тіло давно вже стала наукою ... а зцілення душі і до свого відкриття не здавалося настільки необхідним, і після відкриття не було в такій пошані, і тепер не настільки багатьом дороге і приємне, а набагато частіше здається людям сумнівним і небезпечним.
• Тілесні недуги і неміч ми відчуваємо душею, а душевну хворобу тілом не відчуваємо?
• Народ – натовп, що звідусіль схильний до пороку.
• Душевні немочі значно згубніші й чисельніші тілесних.
• Наука про зцілення душі є філософія, але допомога її не приходить ззовні, як допомога проти тілесних хвороб, — ні, ми самі повинні залучити у справу всі сили і кошти, аби зцілити себе самим.
• Від Сократа пішла вся життєва і моральна філософія.
• Здоров'я душі — спокій і сталість; у кого цього немає, тих називають душевнохворими, вважаючи, що смута в душі, як і смута в тілі, здоров'ям бути не може.
• Всякий нерозумний є душевнохворим.
• У кожній душі від природи є щось ніжне і м'яке, що відгукується на горе (і цим, на жаль, активно спекулювали в усі часи – прим. моя)
• Щоб позбутися страждань, треба звільнитися душею, а цього не можна досягти без філософії.
• Хто впевнений у собі — той непідвладний страху, бо страх з упевненістю несумісний.
• Хто високий духом, той непереможний.
• Мудрець ніколи не гнівається.
• У поетів свої права (на цю тему є відомий анекдот, коли недоумкуватий синок багатих батьків, почувши від учительки, що у віршах розділові знаки можуть розставлятися не за правилами правопису, а за так званим «правом автора», запитав, де ці права можна купити - прим. моя).
• Як співчуття є горе при чужому нещасті, так заздрість є горе при чужому щасті .
• Мудрець не підвладний заздрості.
• Всяке зло, навіть середньої сили, залишається злом; і ми вважаємо, що в мудреці йому не повинно бути місця (тут доречно згадати про поширене виправдання типу «я ж великих гріхів не роблю, лише усяку дрібноту, тож можу вважатися досить порядною людиною» - прим. моя).
• Всяке хвилювання є рух душі, або чужий розуму, або нехтуючий розумом, або непокірний розуму.
• Тиран Діонісій, вигнаний із Сіракуз, в Коринфі вчив малих дітей — так не хотілося йому розлучатися хоч з якоюсь владою (кажуть, що більшість людей, які обирають вчительсько-викладацькі професії, мають невеличкий комплекс меншовартості й таким чином самоутверджуються – прим. моя).
•  «Запали в душу мені мудрі поради, — /Я заздалегідь готував себе до нещасть: / До раптової смерті, до сумним поневірянь, /До будь-якої біді, що міг уявити мій розум, /Щоб горе непередбаченим не було /І не краяло серця несподівано» (Евріпід).
• Нещастя гіркі для тих, хто їх не передбачав.
• Ніколи філософ не змінюється в обличчі — за те і лаяла завжди Ксантиппа свого чоловіка Сократа, що він з яким видом йшов з дому, з таким і приходив (кажуть, що не став би Сократ таким великим філософом, аби не постійні дорікання його дружини – прим. моя).
• Причина скорботи — не природа речей, а людське про них міркування.
• Хто весь час розмірковує, що з ним може трапитися, той живе у вічній муці, і особливо небезпечна ця добровільна мука, якщо очікуване зло так і не стається: ось і доводиться жити у вічному томлінні, або терплячи зло, або уявляючи його.

PS. Завершення читайте у наступній публікації.