Доки Ціцерон виступає у суді, в Галлії Юлій Цезар збирає собі армію відданих вояків, з якою через кілька років входить в Італію, що стає початком громадянської війни. Ціцерон стає на бік противника Цезаря – Гнея Помпея, але останній програє вирішальну битву, і Ціцерон опиняється у таборі переможених. Цезар пробачає Ціцеронові й прагне схилити його на свій бік – але Ціцерон вдосталь наситився владними іграми, тож віддаляється у свій Тускуланський маєток, аби втілити давню мрію: викласти латиною основні здобутки грецької філософії, прив’язавши їх до римських реалій.
Він пише кілька бесід, надаючи їм форми діалогів. Цікаво, що деякі з них присвячено Марку Бруту, який у час добровільного усамітнення Ціцерона був одним з його найближчих друзів, що розділяв його захоплення філософією, а згодом став вбивцею Цезаря (згадаймо крилатий латинський вислів «Et tu quoque, Brute!»). Перший з діалогів називається «Про зневагу до смерті». Саме випискам з нього буде присвячено дві найближчі публікації (а я вкотре закликаю вас перечитати ці твори самостійно):
- Зміст і вчення всіх наук, які вказують людині вірний шлях у житті, міститься в оволодінні тією мудрістю, яка у греків називається філософією.
- Римляни завжди були сильні відвагою, але ще сильніші умінням.
- Шана живить мистецтва, слава запалює всякого до занять ними.
- Вище всього шанувалася у греків геометрія.
- Буває, що людина міркує розсудливо, але виразно викласти свої думки не може.
- Коли людина, не вміючи говорити ні зв'язно, ні гарно, ні скільки-небудь приємно для читача, намагається викладати свої міркування у книгах, то цим вона на зло вживає і час свій, і книги (у сучасних умовах, коли видати свою книгу може буквально кожен, ця біда набуває катастрофічних масштабів – прим. моя).
- Тільки та справжня філософія, яка про найвеличніші питаннях вміє говорити розлого і красномовно.
- Душа — це серце (cor), і тому душевнохворі називаються excordes, а однодушні — concordes (ми вже говорили про слова з коренем «cor», коли розглядали крилатий латинський вислів «Concordia civium murus urbium» - прим. моя).
- Платон придумав, що душа поділяється на три частини: головна з них, розум, поміщена в голові, як у фортеці, а дві інші, їй підлеглі, гнів і хіть, кожна має своє місце: гнів у грудях, а хіть під середостінням.
- Стародавність ближче нас до витоку і божественного нашого походження (якщо я наберусь терпіння й рішучості зробити кілька публікацій за книжкою Лукреція «Про природу речей», ви побачите, наскільки істинним є цей вислів – прим. моя).
- Смерть — це не загибель, все поглинаюча і знищуюча, смерть — це лише ніби переселення, зміна життя, яка гідним чоловікам і жінкам відкриває шлях на небеса.
- Найнепорушніша підстава для того, щоб ми вірили в існування богів, — те, що немає на світі такого дикого племені, немає такої звіроподібної людини, щоб у свідомості у неї не було уявлення про богів (на жаль, сучасні випуски новин дають усе більше підстав сумніватися у відсутності таких людей - прим. моя).
- Нехай загал судить про богів хибно – цьому причиною забобони; але божественну природу і суть визнають усі.
- Якщо всі народи одностайні у деякій думці, то її слід вважати природним законом.
- Кожен повинен брати приклад з кращих зразків своєї породи.
- Ніколи б він (мова про Геркулеса – прим. моя) не зійшов до богів, якщо б не проклав туди дорогу в бутність свою поміж людьми.
- Ніхто ніколи не піде на смерть за батьківщину без чималої надії на безсмертя.
- Пишучи книги про презирство до слави, жоден [автор] не забуває надписати на них своє ім'я.
- Природа речей видніша лише тим, хто сам душею перевершує інших за своєю природою, тобто за даруваннями і чеснотами.
- Чим краща людина, тим більше вона служить нащадкам.
- Оскільки мертві тіла падають на землю і ховаються під землею, то люди й стали думати, що і все подальше життя покійних — підземне.
- Лише могутньому генію під силу відділити розум від почуттів і відірвати власну думку від загальної звички (маєте собі ще одну ознаку для перевірки власної геніальності - прим. моя).
Немає коментарів:
Дописати коментар